Укус огняного змія
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-76-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Укус огняного змія». Краткое содержание книги:
Прийшла моя черга. Я так задивилася на Ірину, що крім «Криму — Ірину» нічого не могла вигадати, ворушила губами, прикликаючи натхнення, та воно не йшло. Тоді я винувато озирнулася на Ростислава й, розвівши руками, виголосила:
Мені аплодували навіть більше, ніж попереднім гравцям: либонь, присутні не повірили, що я таки дійсно розгубилась, а сприйняли це за прекрасну акторську імпровізацію. Ведучий підніс мікрофон до Ростислава, і той, постукавши по пустому вже келиху шампанського, густим басом вирік:
Ілля сам вихопив мікрофон і швидко додав:
Ведучий уклонився нашому столику. Присутні аплодували нестримно. Я теж почала проникатися грою, рядки спливали в голові — шкода, так ганебно втратила свій шанс! За сусіднім столиком вусатий дядько, про якого Ростислав мені сказав, що він — директор виробництва, витягнув жестом штукаря[9] з-під поли пляшку оковитої, налив собі повний келих, перехилив одним духом і сказав:
Сусід його відібрав пляшку, налив собі, теж випив. Нахилившись до мікрофона, він конфіденційно повідомив:
Кругленька жіночка, чиясь із двох дружина, несхвально похитала головою і підізвала ведучого до себе. Присутні так аплодували сміливим дядькам, що спершу навіть не було чути, що вона намагається сказати. Нарешті гості трошки втихомирилися, і кругленька жіночка виголосила суворо:
Ведучий уклонився їй, перейшов до другого ряду столиків. Там він нахилився над дівчиною в прозорій чорній блузці, від якої не відривалися погляди рішучо всіх мужчин, присутніх на вечірці. Дівчина постукала нігтями по столу, збираючись із думками, нахилилася над мікрофоном, уже наготувалася говорити, потім ніби передумала, відкинулась у кріслі. Ще мить поміркувала і знову потяглася до мікрофона.
І в цю мить глухий андрогінний голос, потойбічний глас, який здійнявся над галасом і сміхом і оплесками, який вивищився над залою, витаючи попід стелею, викарбував слово по слову:
Страх спаралізував мене.
Гості засміялися.
І тільки я шарпнулася, шукаючи, хто мовив ці слова.
Він знову грається зі мною! Він знову вимагає від мене щось, чого я не маю, чого не можу йому дати! І не крала я чужих іграшок! Було діло у п’ятому класі: у шкільній роздягальні перед фізкультурою мені до портфеля впала чужа чорнильна ручка. Я ніколи не мала справжнього чорнильного пера — мрії кожного романтичного письменника. Тож пізніше, коли власниця ручку шукала і таки знайшла у мене, я з жаром доводила, що то — моя. І відстояла. І досі ношу на собі цей пекельний гріх…
Але ж бабай не за той грішок мене покарати намірився?!
За моїм столом ніхто, здавалось, і не помітив зловісного змісту цього віршованого рядка. Ірина попивала шампанське, знов занурена у власні думки. Ілля з Ростиславом теж десь роздобули пляшку горілки і тепер радісно частувалися. Я бігала очима по гостях, намагаючись вгадати — хто.
Ведучий закінчив обхід столиків. Оплески розкотисто гуркотіли над залою. Чи ніхто, крім мене, не чув лиховісного пророцтва?
— А хто це сказав? — якомога невинніше поцікавилася я.
Ростислав запитально повернувся до мене.
— Що?
— Той рядок про бабая…
— Я не почув… Коли?
— Щойно ведучий з нашого ряду на сусідній перейшов.
— Я не знаю… Мабуть, хтось за тим крайнім столиком?.. Іллє, ти чув?
— Що чув? Я чую тільки, як шкребеться пересохлий язик об піднебіння… Наллємо ще по одній?
Та-а-ак, тихо-тихо, як на лихо, непомітно їде стріха… Невже мені приверзлося? Чи це був рядок, який сама ж я й вигадала, а потім сама ж і вирекла — тільки негучно, одними губами, а мені він здався гласом загробним?
За цей час уже визначили переможця, який отримав заслужений приз, а в міжряддя столиків випурхнула пара в латиноамериканському вбранні. Перші звуки мамби прорізали тишу, яка миттєво запала над кав’ярнею. Дівчина зробила непомітний рух, крутнулась — і танок вибухнув. Зала ахнула. Майже не торкаючись тілами, та не зводячи одне з одного очей, вони наступали, відступали, кружляли, звивались, ввижалося — зринали в повітря. Дівчина вицокувала підборами, а хлопець рухався м’яко й наче ледь-ледь ліниво, як пантера. Ні окремих музичних інструментів, ні розрізнених рухів танцюристів — суцільне синкретичне буйство звуку й тіла, шаленство пристрасті.
9
Штукар — фокусник.