Укус огняного змія
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-76-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Укус огняного змія». Краткое содержание книги:
На мене озирнулася дама, вдягнена в хутряну шубу до п’ят, повагалася, вкинула п’ятдесят копійок у кашкет. Шкода, звісно, що не мужчина перший: я в прикмети вірю, — але будемо бачити, будемо бачити… Якась дівчинка смикнула маму за руку, щось гаряче зашепотіла. Та хотіла відмахнутися від дочки, проте прислухалася до мого палкого віршування — і полізла в гаманець. Сипнула дрібних грошей, навіть не знаю скільки. Я кивнула з удячністю, тоді для повноти ефекту закотила очі.
Мужчина в чорному пальті, з течкою під пахвою навіть зупинився, послухав кілька секунд. Тоді недовірливо похитав головою, певно, здивований чистотою моєї світло-сірої куртки, але гривню кинув, не пожадував. Компанія студентів довго тицяла в мене пальцями, тоді нишпорила по кишенях, скидаючись на гривню, відіслала найсміливішого. Він кинув копійки в кашкет, підняв великий палець догори: тримайся! Я усміхнулася й завела ще жалісливіше.
Дідок із ціпком довго стояв навпроти, прислухався і кивав. Либонь, вподобав собі мою творчість. Я вкладала в душевні, жалібні рядки все серце. Дідок полапав по кишенях, знайшов трохи срібних монет, вкинув у кашкет. Я заохочувала його лишатися й далі послухати, адже він уже заплатив за концерт, але він, покивуючи, рушив у своїх справах.
Жінки давали охочіше, ніж чоловіки. Нічого з цим не можна було зробити. Не думаю, що кожна з них миттєво уявляла себе на моєму місці, але погляди вони на мене кидали дивні, занепокоєні. Я робила квасне обличчя та посилала їм заклинальні знаки, й от уже юна особа в червоному пальті розшпилює сумочку, дістає гаманець. Скільки вам не шкода, панянко? Невже цілих дві гривні? Красно дякую! А ви, жіночко в потертій куртці. Я знаю, у вас кепська робота, діти шкільного віку, грошей катастрофічно бракує, але подивіться, я потрапила у скруту в чужому місті, як мені звідси вибиратися?.. П ’ятдесят копійок? І то діло!
Голод підстьобував мене батогом. Акторка в мені, приспана до цього часу, прокинулась і зіграла найкращу свою роль.
За дві години в кашкеті назбиралося тридцять сім гривень сорок дві копійки. Бідолашна мандрівниця була врятована.
Розділ шістнадцятий
СВЯТКОВА НІЧ
— Ти собі навіть не уявляєш, чого мені довелося зазнати! — гарячкувала я. — Біля входу на вокзал жебракувати — як це тобі?! Дістати по голові — а на це що ти скажеш? Чорт, череп просто лускається! У мене там така ґуля під волоссям! Зранку зачесатися не могла!
Всю ніч у мене голова боліла немилосердно, я навіть не могла нічим зарадити, бо ж торбинка моя — із санітарним пакетом у тому числі! — була — та й загула, а на двірці у Луцьку якого-небудь аскофену купити не здогадалась. Усю ніч промучилася, то поринаючи в сон, то випірнаючи з нього, коли мені починали снитися кошмари. То наснилося, що Ростислав проник у моє помешкання і вкрав браслет. Потім наснилася Людмила — упириця, яка ганялася за мною нескінченними темними вулицями невідь-якого міста. А тоді, коли я вже думала, що втекла від неї, заскочила у власну квартиру й хотіла замкнути двері — замок не замикається. Почала бити плечем двері, помагаючи замку, повертаю голову — а там Ілля Дерихвіст з Іриною і з ними ціла компанія. І всі бандитського виду. «Ми тебе чекаємо», — кажуть — і тут я, на щастя, прокинулася…
— Бубочко, — втішала мене Ліна, — якого ж біса ти поперлась у Луцьк сама-одна? Та я б на твоєму місці, та за таких обставин, і ніс із хати боялася вистромити!
Я загиготіла. Нервова обстановка останніх днів далася взнаки: на мене нападали то спалахи неконтрольованих веселощів, то вселенська велетенська похмурість.
— А хто тобі сказав, що я не боялася? — квакала я крізь сміх. — Ще й як боялася, тільки в хаті мені останнім часом теж незатишно. Десь щось грюкне — підлітаю, як ужалена. То вночі прокинусь — і дослухаюся, чи не шкряботить у замку. В лазничці купаюсь — і все на дзеркала лупаю очима: чи, бува, ще який напис не проступить… От ти мені скажи, скільки людина може так витримати?!
Ліна розвила цукерку, червону лискучу обгортку поклала охайно собі на блюдечко, а шоколадний апетитний батончик запхнула цілий до рота. Пожувала, хотіла щось мені заперечити, але зуби злиплися від шоколаду, й вона тільки махнула рукою.