Укус огняного змія

Щойно запрошені розсілися, як офіціанти пробіглися поміж столами, запалили свічки, а верхнє світло загасили. Лишилися тільки приглушені матові лампи над шинквасом.

Ірина вдягла чорну сукню з голою спиною, сиділа пряма, як напнута жилка, і знову здалося мені, що вона почувається в оточенні гостей чужою, зайвою, іншою. Вона так уміла дивитися з-під приплющених повік — крізь людей, крізь тебе, ніби ти їй був у біса нецікавий.

Та я впіймала її на тому, що й вона тільки вдає гордівливу втому і байдужість. Кілька разів вона швидко зирнула на браслет-змійку. Чи переконав її Ростислав, що я не заманювала їхню Дюймовочку-Людмилу на зібрання?..

— Пані та панове, — ведучий вийшов до шинквасу й усміхнувся на всі тридцять два білющих зуби, — вітаю вас із прийдешнім Новим роком! За давно утвердженою традицією ми збираємося в останню суботу перед новорічною ніччю, а отже, у нас попереду ціла ніч — і феєрверк надзвичайних розваг! І от — перший тост!

Офіціанти випірнули з присмерку, як привиди, швидко й непомітно відкоркували пляшки шампанського, наповнили келихи. Бульбашки рвалися з денця келиха на свободу — і лускали, розхлюпуючи крихітні зимні бризки. Я піднесла келих до вуст — і на шкіру сипонуло холодними іскрами. Знайоме і щораз несподіване відчуття. Скло дзенькнуло — й усі одностайно випили, а тоді закусили, бо лебеді з заварного тіста з печінковою начинкою, вигинаючи довгі шиї й наставивши крила, апетитно пританцьовували на тарілках.

До шинквасу випливла співачка в довгій білій сукні, музика влетіла слідом за нею, і я помітила, що в дальньому кутку зали стоїть квартет музик. Співачка затягнула надзвичайно сумну й романтичну пісню про попівну і мандрівника, що йому знову треба вирушати в дорогу…

— А тепер ми з вами зіграємо в гру! — виголосив ведучий, коли співачка закінчила і відкланялася. — Зараз я скажу перший рядок вірша, а потім підходитиму до кожного столика, і ви по черзі продовжуватимете… Переможець отримує все!

Насправді «все» — то була пляшка «Мускату білого Червоного каменю». Ведучий роззирнувся по залу, лукаво підморгнув, немов не міг ніяк вирішити, до кого ж підійти, нарешті зробив свій вибір і посунув у наш бік. Я напружилася. Ведучий зупинився біля першого столика і промовив: