Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
Сидячи в залі, він час од часу обертався, сподіваючись побачити Інну або хоч когось із інститутських знайомих.
Інни не було. Навряд чи могла потрапити на цей вечір, наполовину заповнений діловою розмовою комсомольських активістів.
Відтоді, як на таксі відвіз її з «Поплавка», минуло понад тиждень. Інна не дзвонила. Він теж стримував себе, хоч кілька разів і набирав номер її домашнього телефону, немов лише для того, щоб почути її голос. Так іноді роблять завзяті курці, які, кидаючи курити, обдурюють свою жагу невинними цукерками або насінням.
Спочатку Юрій гнівався, що Інна звела його з Божком того вечора у парку, не міг простити, що її тішать увага й лестощі інженера.
Згодом розміркував — зустріч могла бути випадковою, звідки їй знати, хто насправді цей гречний баламут, прихильник епікурейської філософії.
Врешті Юрій і сам каявся, що був безпідставно брутальний, коли висадив її з таксі.
Від таких думок ставало тоскно, і він тоді прогулювався вулицею Леніна, сподіваючись ненароком зустріти дівчину біля дому. Йому не щастило. Але надія не має меж, і Юрію здавалося, що на цьому міському вечорі молоді, куди він прийшов після тривалого службового затворництва, зможе і її побачити.
Та ось гучний голос із сцени різко повернув його до справ, про які так хотілося зараз забути.
— Студент-філолог Анатолій Басистий розповість про дружбу з американськими студентами. Рукостискання через океан.
— Так! Дружні потиски через океан! — дзвінко промовив зі сцени високий чорнявий хлопець. — Ми простягаємо руку молоді всіх країн, усіх рас, усіх націй!..
Юрій, хвилюючись, вглядався в юне обличчя. Жодних сумнівів! Не однофамілець, а син. І в подвірній книзі будинку, де живе Басистий, записаний син директора фабрики — студент… Але яка щирість у голосі, який чистий, відкритий погляд! Невже хлопець не здогадується, не розуміє, що їхня сім'я живе не на трудові гроші?
З недовір'ям і незбагненним жалем дивився Юрій на запальнього юнака. Несподівано відчув, наскільки він старший од нього — і не роками, а гірким знанням зворотного боку життя, знанням, яке прийшло навально, за короткий час праці в міліції, і спочатку так приголомшило його. І в цій залі йому знову захотілося послати під три чорти всі ті справи, з якими тепер доводиться морочитись, знову стати таким, як цей, певно, іще наївний юнак.
Стоячи під час танців під колоною і не думаючи вже про Інну, він шукав поглядом сина Басистого, щоб познайомитись.
продекламував хтось майже над вухом лейтенанта.
Гармаш рвучко обернувся.
Сорочкін, Онисим Сорочкін, або, як його дражнили в інституті, Сорочка, ліз з обіймами.
— Ех ти, Сорочка, — засміявся Юрій, змушений і собі обійняти його. — Та ти п'яний, — поморщився він, відчувши запах вина.
— І не боюся нікого! У мене друг в міліції, — по-змовницькому підморгнув Сорочкін. — А для чого ми тебе послали туди?
— Облиш, Онисиме!
— А що ти мені заподієш? У витверезник потягнеш? За руки й ноги?..
Онисимові друзі, іронічно посміхаючись, з цікавістю розглядали Гармаша.
До гурту підійшов юнак з червоною пов'язкою на рукаві.
— Він п'яний?
— Все в порядку, — запевнив Юрій. — Ми зараз підемо.
— Перевірено! Ти залишився людиною, — з пафосом промовив Сорочкін. — І завжди будь на висоті! А я тільки пива ковтнув. Це невеличка контрольна реакція на стару дружбу… Треба всюди, добрі люди, — весело продекламував він із співомовки Руданського, — приятеля мати…
У лейтенанта потемніло в очах від образи.
— Знайшов чим перевіряти!
— Не ображайся.
— Як твої справи? — спитав, щоб змінити тему розмови.
— Чудово! В науково-дослідному. Нові матеріали пропонуємо промисловості. Творимо, брате!..
У Юрія стиснулося серце. З першого курсу Сорочкін вразив його тим, що напам'ять знав кожну сторінку підручника. Але, маючи таку феноменальну зорову пам'ять, він був безпорадним, коли доводилося що-небудь розв'язувати самостійно. Юрій гадав, що Онисим влаштується на викладацьку роботу і ніколи не наважиться піти в науку чи на виробництво, де часом доводиться заперечувати завчені формули й правила… І от він базікає про творчість…
— А ти, значить, воюєш? — промовив Сорочкін, набираючи поважного вигляду. — Борешся зі злом?.. Борись! Хоч і не створюєш цінностей, як наш брат трудяга, але й надбудова потрібна. Без неї не обійдешся… Заходь коли-небудь, покажу інститут… — Він зробив легкий жест рукою, мов привітав його з високої трибуни, і, оточений приятелями, зник у гомінкому натовпі.