Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Наприкінці 1944 року Лаутерпахт завершив остаточне редагування своєї книжки про індивідуальні права. Саме тоді Леон возз’єднався зі своєю дружиною і дочкою у визволеному Парижі, а Елі повернувся до Кембриджа, і, відповідно, інша сім’я теж була знову разом.
У лютому 1945 року Черчилль, Рузвельт і Сталін зустрілися у кримській Ялті, де вони ухвалили низку важливих рішень. Європу буде поділено. Львов, визволений Червоною армією кілька місяців тому, буде у складі України під радянською владою, а не в Польщі, як хотіли американці.{211} Німецьких лідерів визнано злочинцями, і їх судитимуть.
Через три місяці бойові дії у Європі завершилися. Гаррі Трумен, який став президентом після смерті Рузвельта, 2 травня доручив Робертові Джексону очолити команду обвинувачення у судовому процесі над провідними німецькими воєнними злочинцями. Ще через кілька тижнів, 26 червня, у Сан-Франциско було підписано Статут Організації Об’єднаних Націй, в якому уряди країн-учасниць погодилися «знову утвердити віру в основні права людини»{212}, поважати «гідність і цінність людської особистості».
У червні Видавництво Колумбійського університету{213} видало книжку Лаутерпахта, присвячену Міжнародному біллеві про права людини. Відображаючи свою надію на новий міжнародний правопорядок, автор посилався на схвальне ставлення Черчилля до «інтронізації прав людини» і прагнув поставити захист окремої особи у центрі міжнародного правопорядку. У передмові було викладено Лаутерпахтову мету — покласти край «всемогутності держави». Реакція була здебільшого позитивною. Вражало «переконливе», «проникливе», «захопливе», «багате на ідеї», а також «прагматичне та реалістичне» поєднання юридичної теорії та політичних знань. Утім, були і критики його надії на те, що «джимкроуізм[21] і винищувальні табори» більше не будуть питаннями, які регулюються винятково внутрішнім законодавством. Дехто стверджував, що його ідеї були небезпечними і нічим іншим, як поверненням до давно зниклих сузір’їв ідей сімнадцятого сторіччя. І що Лаутерпахт був «радше відлунням минулого, аніж знаменням прийдешнього».{214}
Проекти статей, що були викладені у книзі, подавалися як «радикальні нововведення у галузі міжнародного права». Оскільки шляхом правових прецедентів мало що можна було досягнути, окрім скромних зусиль Інституту міжнародного права, ідей Герберта Веллса та різних міжнародних комітетів воєнного часу, Лаутерпахтовий законопроект містив дев’ять статей про громадянські права (свобода, релігія, самовираження, зібрання, приватне життя, рівність тощо). Деякі пункти не було враховано, і жодним чином не згадувалося про заборону тортур або дискримінації жінок. Не менш разючим, з огляду на ретроспективу, був підхід Лаутерпахта до становища «небілих» у Південній Африці і «тернистої проблеми фактичного безправ’я широких верств негритянського населення у деяких штатах Сполучених Штатів», і визнання «реальної політики», аби дозволити цим двом країнам взаємодіяти з Міжнародним біллем. Ще п’ять статей законопроекту стосувалися інших політичних прав (вибори, самоврядування, права меншин і так далі) і меншою мірою — економічних і соціальних прав, що стосуються роботи, освіти і соціальної допомоги в разі «вимушеної скрути». Лаутерпахт мовчав про права власності, можливо, на знак згоди з політичними віяннями зі сходу і політичними міркуваннями всередині Об’єднаного Королівства.
На тлі Статуту ООН та ідей, викладених у його книзі, Лаутерпахт вітав ідею проведення судового процесу над воєнними злочинцями і призначення Джексона обвинувачем. Американський суддя звернувся до нього по допомогу. Вони зустрілися у Лондоні{215} 1 липня, коли розпочалася робота з підготовки угоди для створення першого міжнародного кримінального трибуналу для процесу над німецькими лідерами. Втім, навіть тоді, через рік після визволення Лемберга від німецького панування, він нічого не чув про долю своєї родини.
Наприкінці липня, одного теплого недільного ранку, Джексон вийшов з готелю «Клеридж» у кварталі Мейфер, щоб вирушити до Кембриджа на зустріч з Лаутерпахтом. Джексон прагнув скористатися допомогою науковця у подоланні труднощів, з якими зустрілися чотири держави-переможниці, зокрема з труднощами, пов’язаними з висуненням звинувачення обвинуваченим. Подібних справ досі не було, а між поглядами Радянського Союзу і Франції були «непохитні і глибокі»{216} розбіжності.
21
Проведено паралель із «Законами Джима Кроу» — низка законів про расову сегрегацію, які діяли в окремих штатах США у 1890–1964 рр. У цьому випадку «джимкроуізм» застосовано для образного позначення різноманітних дискримінаційних практик.