Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Стаття 6 статуту була професійним та інтелектуальним стрибком, але мало чим допомогла у плані особистого спокою. Вже минуло чотири роки без жодної звістки з Лемберга і Жовкви. «Татко не любить багато говорити, — казала Елі Рахиль, — він ніколи не виставляє свої емоції напоказ».{228}
Через кілька днів після того, як було прийнято статут, хтось зауважив незначну розбіжність у текстах статті 6(c) зі злочинами проти людяності, проблему крапки з комою. Вона спричинила розбіжність між російською версією з одного боку і англійським та французьким текстом — з іншого. Було оперативно погоджено поправку, аби привести англійську і французьку версії у відповідність з російським текстом. Цього було досягнуто 6 жовтня,{229} коли крапку з комою було видалено, а замість неї поставлено кому.
Наслідки могли би бути суттєвими. Крапка з комою, здається, дозволяла злочинам проти людяності, які мали місце до 1939 року, коли розпочалася війна, підпадати під юрисдикцію трибуналу. Однак кома, якою замінили крапку з комою, здається, призвела до виведення з-під юрисдикції трибуналу подій, що мали місце перед початком війни. Покарання за ці дії не буде, якщо злочини проти людяності прив’язати до війни. Чи це було зроблено навмисне і чи це матиме такий ефект, будуть вирішувати судді.
Через кілька днів після зникнення крапки з комою Шовкросс пожалівся Лаутерпахтові також на умови конкретних звинувачень проти окремих підсудних. Чотири держави-переможниці мали «дуже великі труднощі» з офіційним обвинуваченням, цей документ не сподобався Шовкроссові «взагалі»: «Я гадаю, що деякі з пунктів обвинувачення навряд чи пройдуть випробування історією або навіть прискіпливу юридичну експертизу». Можливо, Шовкросс мав на увазі несподіване введення у текст обвинувального акту нового слова «геноцид». Його було додано на останній стадії на вимогу американців. Британці мали вагомі заперечення. Лаутерпахт не дозволив би його додати. «Ми просто мусимо видобути з цього вельми незадовільного документа максимум користі»{230}, — казав Шовкросс Лаутерпахту.
Вирішили, що судовий процес відбуватиметься у Нюрнберзькому палаці правосуддя і розпочне свої засідання у листопаді 1945 року. Союзники встановили двадцятьох чотирьох головних підсудних, до їх числа входили: Герман Герінг (рейхсмаршал Гітлера), Альберт Шпеєр (міністр озброєнь і військової промисловості) і Мартін Борман (особистий секретар фюрера). Сьоме ім'я у списку мало б зацікавити Лаутерпахта: Ганс Франк, генерал-губернатор окупованої Польщі. Лемберг і Жолкев перебували на підконтрольній йому території.
«Якби ви могли знайти можливість побути там кілька днів на початку, — запропонував Шовкросс, — це було б для нас суттєвою підтримкою. Платні за це не передбачено, але витрати буде відшкодовано».
Лаутерпахт вдруге прийняв запрошення.
III
Міс Тілні з Нориджа
— Хто така міс Тілні? — запитав я свою матір.
— Поняття не маю, — відповіла вона без особливого ентузіазму.
А тоді додала, наполягаючи на тому, що більше про це немає жодної інформації:
— Мені здається, що вона була тією жінкою, яка привезла мене з Відня до Парижа влітку 1939 року.
Ось що сказав їй Леон через багато років після того, як це відбувалося: «Pas important». Це не важливо.
Судячи з усього, міс Тілні взяла Рут в її мами Рити. Рут був лише рочок. Передача дитини відбулася на вокзалі Вестбанхоф. Вони попрощалися, і міс Тілні з немовлям сіли на потяг до Парижа. Це був нестерпно важкий момент для матері. Після прибуття на Східний вокзал дитину передали Леонові. Міс Тілні олівцем написала на клаптику паперу своє ім’я та адресу. Au revoir. Вони більше ніколи не бачилися одне з одним.
— Вона врятувала тобі життя?
Моя мати кивнула.
— Ти не хотіла дізнатися, ким вона була, побачитися з нею, взнати більше про неї, подякувати їй?
— Ні.
— Ти не хотіла дізнатися, чому вона зробила те, що зробила?
— Ні.
Те, яким чином моя мати виїхала з окупованого німцями Відня через три дні після свого першого дня народження і без батьків поруч, було не зовсім зрозуміло. Я розумів її небажання згадувати про це.
Тих, кому були відомі хоч якісь подробиці, вже немає серед живих, а документи, які мені вдалося роздобути, містили кілька зачіпок. Серед них був паспорт, виданий на ім’я моєї матері у грудні 1938 року. У паспорті було три вигорілих штампи і кілька свастик. Один штамп мав дату — 4 травня 1939 року — і дозволяв дитині одну поїздку за межі Австрії з правом повернення. Виїзний штамп було поставлено через два з половиною місяці, 22 липня, в австрійському місті Фельдкірх, що на кордоні з Швейцарією, на схід від Цюріха. В’їзний штамп з позначкою «Entrée» було поставлено наступного дня, 23 липня, у Франції. На обкладинці паспорта була свастика, але не було яскравої «J». Дитину не було ідентифіковано як єврейку.