Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Лаутерпахт зосередився на новій редакції «Міжнародного права» Оппенгайма і дев’ятому томі «Вісника міжнародного права», треба було внести туди судові справи перших років війни — ті, що стосувалися громадянської війни в Іспанії, захоплення Італією Абісинії і «легалізації та діяльності нацистського режиму в Німеччині»{195}, з їхніми «надто загальними характеристиками». Лаутерпахт відбирав справи дуже ретельно. Він вибрав одне рішення німецького Верховного суду, апеляцію німецького єврея, якого звинуватили у протизаконних статевих стосунках з арійською жінкою, чим було порушено Нюрнберзькі расові закони 1935 року. Цей випадок порушував дещо нове правове питання: що робити, якщо статевий акт відбувався за межами Німеччини? Верховний Суд постановив, що Нюрнберзькі закони застосовуються до статевого акту, який відбувся у Празі, з дивовижною логікою теологічної простоти: мету Нюрнберзьких законів було б знівельовано, якщо їх не можна застосовувати до дій, вчинених за кордоном. Так, німецький єврей, який проживає спільно з представницею німецької національності чи німецької крові поза межами Рейху «має бути покараний… якщо він переконав німецьку жінку виїхати з ним за кордон з цією метою»{196}. Таке рішення, як коментував Лаутерпахт, підтверджувало потребу у міжнародному судовому нагляді.
Лаутерпахт був активним і поза своєю офіційною роботою. Він і надалі надавав поради Джексонові, в якому вбачав бастіон проти американського ізоляціонізму і після того, як Сполучені Штати вступили у війну, — людину, яка має свої «вуха в адміністрації»{197}. Він писав Елі та Рахиль до Америки, розповідаючи про свою участь у новому проекті, де він вивчає «питання так званих воєнних злочинів»{198} і як покарати німців, винних у міжнародних злочинах на окупованих територіях. Проект стартував у червні 1942 року, коли Арнольда Макнейра призначили головою «Комітету з воєнних злочинів»{199} для імплементації декларації, яку підписали у Сент-Джеймському палаці. Макнейр запросив Лаутерпахта приєднатися до його команди, і на початку липня він прийшов на перше засідання комітету. Макнейр попросив його підготувати меморандум з правових питань.
«У мене мало голова не опухла», — писав він Рахиль, коли комітет ухвалив рішення «змоделювати» свою роботу на основі його підходу. Це засідання відкривало нові можливості, оскільки там брали участь юристи урядів у вигнанні, які базувалися в Лондоні.
Таким чином, як писав Лаутерпахт своїй дружині, він сподівався зробити «усе можливе… для меншин східної Польщі»{200}, тому що поляки стануть «головним фактором» у повоєнному врегулюванні проблем меншин. Ця робота змусила його зосередитись на практичному втіленні правосуддя і відповідальності окремих осіб, а не лише держав, яким вони служать.
Того літа на його робочому столі з’явився новий проект: Американський єврейський комітет запропонував написати книжку про міжнародне право прав людини і обіцяв щедру платню за роботу (дві тисячі п’ятсот доларів, плюс витрати). Це була заманлива нова тема, тож Лаутерпахт погодився. Він сказав, що напише книгу «про Міжнародний білль про права окремої особи (чи щось подібне)»{201}. Він розпочав роботу 1 липня, оптимістично сподіваючись завершити її до кінця року.
У грудні Лаутерпахт перевірив деякі зі своїх нових ідей з міжнародного права під час лекції у Лондоні, яку він прочитав в атмосфері «урочистості». «Все пройшло досить непогано, — розповідав він Рахиль. — Було навіть дещо ніяково від вияву пошани на мою адресу». Центральною темою лекції був заклик до урядів охопити «революційну масштабність»{202} нового міжнародного законодавства, що захищатиме фундаментальні права людини.
Лаутерпахт не знав, що його робота над новою книгою влітку 1942 року збіглася в часі з візитом до Лемберга генерал-губернатора Ганса Франка для святкування першої річниці входження Галичини до Генерал-губернаторства. У той самий момент, коли Лаутерпахт взявся за Міжнародний білль про права, Франк готував імплементацію «остаточного вирішення єврейського питання» у Галичині, яке було погоджено на Ванзейській конференції. Родина Лаутерпахта зазнала від цього негайного і руйнівного впливу.
Інка Кац розповіла мені, що сталося. Вона добре пам’ятала приїзд Франка, страх, який він викликав, і наслідки цього приїзду. Її батька [вочевидь, йдеться не про батька, а про дідуся оповідачки. — прим. верстальника.] Арона забрали першим. Це трапилося 16 серпня, його вивели з помешкання, де він жив з братом Лаутерпахта Давидом. Літнього чоловіка силоміць витягли з шафи у ванній кімнаті, де він ховався.