Суспільно-політичні твори

Кінчається діяльність Міхновського в цій добі на тому, що, завдяки закулісним заходам петлюрівсько-соціалістичної більшості Українського військового комітету, з наказу всеросійського військового міністра Керенського, Міхновського зсилають на румунський фронт. Там, при штабі якоїсь армії, перебуває він до розвалу фронту і в глибоку осінню пору повертає на Полтавщину. Довший час перебуває він моїм дорогим гостем в Лубнях, а тяжкі місяці першого більшовицького наскоку на Україну переживає в своїм ріднім селі на Прилуччині. З великим інтересом ставиться він до нової класової партії хліборобів-демократів, в заснуванні якої я приймав участь. Міхнов-ський тоді стояв поза всякою партією, бо та «Українська народна партія», ініціатором якої він колись був і яка до революції майже нічим себе не проявляла, під час революції хоч і ожила, і числом дуже збільшилась, але, на думку Міхновського, вона не подавала надій на серйозний розвиток тому, що по характеру свойому могла черпати сили тільки з тоненької і хисткої верстви української націоналістичної інтелігенції. До того, на думку Міхновського, після зруйнування революцією старих форм державних, які зв’язували розвиток української нації, настав вже час для позитивної, будуючої і творчої, а не руйнуючої праці і тому в виборі гасел треба берегтись демагогії і бути щирим та обережним. Він вважав недопустимим грати на тимчасовім захопленні вульгарним соціалізмом політично несвідомих і неграмотних мас і на цій підставі на початку революції цілком розійшовся з своїми колишніми однопартійниками, що почали вже тепер звати себе «соціа-лістами-самостійниками» і почали прикидатися, ніби вони теж вірять в соціалістичні ідеали. Класова і консервативна ідеологія хліборобської партії була тим, що найбільш відповідало тодішньому державницькому світоглядові Міхновського, і він починає працювати в цій партії. Після звільнення Києва від більшовиків я, Міхновський, Липинський і інші учасники організованого хліборобського руху з’їздимось до Києва, радимось над новою політичною ситуацією і однодушно приймаємо тоді за основу дальшої політичної праці нашої пропоновані Липинським від самого початку революції — класовий принцип в організації громадській і принцип монархічний в організації державній. Через третіх осіб робиться розвідка для вияснення намірів німців і їхнього відношення до нашого монархічного напрямку.