Суспільно-політичні твори

Таким чином Міхновський і цілий провід Хліборобсько-демократичної партії (за винятком Липинського, що з дозволу партії зайняв пост посла Української Держави і дуже докоряв за опозиційну тактику мені і Міхновсько-му) опинився в опозиції до першого гетьманського кабінету Лизогуба. Перу Міхновського належить меморандум, критикуючий перші кроки кабінету Лизогуба і поданий Гетьману спільно чотирма опозиційними українськими політичними групами.

В літі того року Міхновський бере діяльну участь в житті Хліборобсько-демократичної партії і в дальшім теоретичнім розвитку основ партії, який йшов в напрямку наближення до тієї ідеології, що остаточно вже викристалізувалася на еміграції як ідеологія хліборобів-державників. Восени 1918 року бере Міхновський жваву участь у Всеукраїнській конференції партії в Києві. Як делегат од партійної конференції він кілька разів одвідує Гетьмана, і Гетьман знов висловлює бажання покликати Міхновського до державної праці. Мені довелося передати пану Гетьману постанову нашої партії, що ми — політичні однодумці Міхновського — цього дуже бажаємо, але при умові введення Міхновського в склад правительства. Тоді Гетьман запропонував нам осягнути порозуміння між нашою партією і головою кабінету, і, щоб такому зближенню допомогти, взяв на себе ініціативу в справі прийому головою кабінету делегації від нашої партії. Але практичних наслідків од цього вже не могло бути. Наступали критичні осінні дні.

До Києва на заклик «Національного союзу» з’їздилися члени Всеукраїнського національного конгресу. Хоч Хліборобсько-демократична партія до «Національного союзу» не належала і до його соціально-революційної політики ставилась вороже, але в скликаному ним конгресі ми рішили взяти участь. Тому в делегаціях з провінції були і члени місцевих відділів нашої партії. Ми ще не передбачали тоді неминучої катастрофи і сподівалися удержати конгрес в рямках легальної співпраці з гетьманською владою. Про порозуміння Винниченка і інших верховодів «Національного союзу» з більшовиками ми, розуміється, не знали. Але знав про це гетьманський уряд. У відповідь на революційну тактику проводирів «Національного союзу» появився акт про федерацію. Зібрання конгресу рішуче заборонено. Ми, хліборо-би-демократи, опиняємось між вибухом споконвічної української анархії і вибухом такого ж споконвічного її наслідку: шукання порятунку у сусідів. Разом зо всіма українськими державницькими елементами, в тім числі і з самим паном Гетьманом, ми в цій боротьбі українських необузданих стихій губимо ґрунт під ногами. Разом з Українською Державою перестає існувати і найбільше державницька Хліборобсько-демократична партія. Своїх відносин до дальших подій вона вже не в стані була, як організація, вирішити. Деякі члени партії на власну відповідальність взяли участь в повстанні; інші навпаки, цю участь в повстанні як найгостріше осудили. Але оці розходження були тільки на верхах, бо загал партії — козаки і селяни-хлібороби — в повстанні проти влади гетьманської участі не брав.