Українське письменство

Але не завжди було у нього в наявності те бажання говорить простее. В байці «Гребешок», розказавши, як хлопчик закинув гребінець у річку, він резюмує: «Теперь им чешутся наяды…» Глібов — дитя романтичної пори, свідок фольклористичних захоплень, найближчий приятель людей, що покладали основи «народоизучения» і тому часто там, де Крилов лишає Юпітерів та Еаків, Меркуріїв та Міносів, він все те витравляє без сліду, заступаючи те образами з народних оповідань. В його переробці «Вельможи» («Пан на всю губу») герой, попавши на той світ, зустрічається не з Еаком та Меркурієм, а з поважною громадою тогосвітніх нотаблів — «дідів», і діди (не Мінос) присуджують йому рай. Протестує тільки «дід-царинник», якому і з’ясовують справу — замість античної обстави сільський антураж і народний звичай.

Другий приклад — криловська «Напраслина». У Глібова її перероблено на «Пеню». Джерело цієї байки в свій час знайшов В. М. Перетц[544]. Висловлюючись проти Кеневича, що шукав джерел по французьких байкарях, акад. Перетц підносить потребу шукати зв’язків межи байками Крилова та збірниками російської анекдотичної літератури XVIII в. Так, матеріал для «Напраслины» взятий із «Смеющегося Демокрита» 1769 р., із статті «Человеческое лукавство часто превосходит и диавольское». Почерпнувши фабулу, Крилов дав від себе тільки дві другорядні деталі: героєм байки зробив браміна і свого «чертенка» примусив вискакувати «из-за печки» (в анекдоті XVIII в. герой просто чернець і чортеня відповідає з-під столу). Глібов пішов далі, розвернувши багате побутовими деталями оповідання. Дія діється не в монастирі (тим більше не в індійському), а в українському собі селі — власне, за селом у вітряку, що належить заможному козакові Климові, якому ввесь вік «сказать до прикладу, кувало і плескало». У Клима служать на вітряку підсипка Оверко — «моторний парубок, дотепний хоч до чого». Дія діється у пилипівку — роботи у вітряку багато, а пісна їжа сильно виснажує парубка.