Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Правда тут у тому, що ГС «офіційно» було сформовано нібито 15 червня, тобто через два тижні після закриття IV пленуму Ради і за три дні до відкриття сесії наступної. Отже, перший аргумент М. Грушевського не витримує критики. Цей аргумент якщо не брехливий, то неправдивий: на попередній, тобто IV, сесії УЦР нічого подібного не обговорювано[127].
Посилання на Комітет також не витримує критики. Ця інституція, як добре відомо, була створена на підставі відповідного рішення пленуму УЦР 23 квітня. Згідно з ним, якщо на самі загальні збори Ради покладався обов’язок «визначати напрям і характер всієї роботи УЦР», то «через Комітет УЦР провадить роботу Центральної Ради в конкретній, постійно зміняючійся обстановці моменту»[128]. Таке формулювання, просто кажучи, означає: Комітет УЦР був виконавчим органом Ради, постанова від 23 квітня не надавала йому права делегувати свої розпорядчі функції якомусь іншому органові, а тим більше — такий або такі органи створювати.
Отож і друга теза М. С. Грушевського, наведена на обґрунтування саме такого порядку створення ГС, у самих підставах неправдива. Вона хибна ще й тому, що ніяких засідань з цього питання Комітет УЦР не проводив — протокол відповідного засідання науці до сьогодні невідомий і від 1917 р. ніким і ніколи не був пред’явлений. Цитується хіба що версія документа, подана есерівською «Народною волею» 17 червня 1917 р.[129].
Звернімося до відповідного тексту «Повідомлення», в редакції часопису «Народна воля»: «Комітет Центральної Ради на останнім засіданні 15 іюня ухвалив організувати Генеральний секретаріат Української Центральної Ради, який має завідувати справами внутрішніми, фінансовими, продовольчими, земельними, хліборобськими, міжнаціональними і іншими в межах України і виконувати всі постанови Центральної Ради, які цих справ торкаються. На цих же засіданнях було ухвалено призначити головою Генерального секретаріату і генеральним секретарем внутрішніх справ — В. К. Винниченка, генеральним писарем — П. Христюка, генеральним секретарем фінансових справ — Х. А. Барановського, міжнаціональних справ — С. О. Єфремова, продовольчих — М. М. Стасюка, земельних — Б. Мартоса, військових — С. В. Петлюру і судових справ — В. Садовського. Учора в Центральній Раді одбулося перше засідання Генерального секретаріату Центральної Ради, на якому обговорювалися питання, що торкаються роботи Секретаріату. Чергове засідання Генерального секретаріату одбудеться сьогодні о 10-й год. ранку в Центральній Раді»[130].
Не мав права Комітет робити й персональних призначень до складу ГС. У кращому разі, це могла би зробити сама Рада, хоча, сказати правду, таке право не було передбачене її статутом (тобто «Наказом» від 23 квітня), а відповідні зміни до нього не вносилися. Нарешті, без санкції УЦР Генсекретаріат не мав права проводити засідання, а тим більше ухвалювати на них будь-які рішення.
Перше, що впадає в очі, — сам текст повідомлення готувався у крайньому поспіху. По-перше, не згадані імена по батькові Мартоса, Садовського і Христюка.
По-друге, не наведена партійна належність кожного з фігурантів паперу.
По-третє, не можна зрозуміти, скільки насправді відбулося засідань Комітету УЦР — одне чи декілька?
По-четверте, жодного документа, який підтверджував би сам факт проведення такого засідання (або таких засідань), виявити ще нікому не пощастило, а перший протокол Генсекретаріату насправді датований не 17-м, а 29-м червня[131].
Відкритим, отже, залишається і питання: де і коли було ухвалено документ, який називається «Декларація Генерального секретаріату», перед тим як його зачитали членам УЦР увечері 26 червня? Так само відкритим залишається і питання про авторство документа.
Констатація
Хай там як, не менш очевидним є і таке твердження: будь-яка претензія на скликання т. зв. Установчих зборів, які, на думку ініціаторів та організаторів цієї ідеї, мали би визначити принципи нового державного устрою на частині території єдиної країни, є не чим іншим, як державною зрадою. І зовсім уже очевидним є такий висновок: такі дії в умовах воєнного стану законодавство будь-якої країни світу трактує однаково, приписує їх виконавцям лише одну санкцію. Процес при цьому проводиться без участі адвокатів та підсудних, вирок виконується впродовж наступних 24 годин.