Майдан. (Р)Еволюція духу

Але має бути ще один варіант демократії: коли мільйон людей виходить на Майдан, заповнює собою весь простір тієї чи іншої національної політики і пропонує ультиматум знавіснілій владі. Це і трапилося у нас, в Україні. Так, я пам’ятаю мітинги, наприклад, молодої Кубинської революції, але, будемо одверті, там була гра — недобра гра — еліти з масою. Маса виходила на площу, співала Інтернаціонал, а потім еліта все одно творила те, що було зовсім не до вподоби народу. Як розповідав мені один кубинець, стояв біля нього чорношкірий на одному з мітингів, а потім не витримав і вигукнув: «Бандити!» Себто там здійснили спробу віче, але до нього так і не дійшло. А в нас дійшло. Як бачите, все ж перемінилася ситуація: з’явився інший уряд, хоч до нього можна мати багато запитань. Та ніхто не скаже, як воно далі буде насправді. Чи закінчиться цей Майдан зміною еліт чи це все вже відбувається — невідомо. Річ у тім, що цього самого Майдану не вистачає на весь наш велетенський простір. Тому що віче часів Київської Русі мало дуже чіткі географічні й політичні кордони. А тепер в Україні не те що кільканадцять, а кілька десятків форм своєї Київської Русі, й одного Майдану на все це, очевидно, не вистачає. Більше того, були й пародії на Майдан, які зараз уже мають місце на трагічному південному сході України. Це справді антимайдан, який при наївній неосталінській шизофренії хоче того, що, взагалі-то, аж ніяк «не положено демократии». Чим ці складні політичні процеси закінчаться — ніхто не знає. Але Майдан уже зіграв свою важливу роль. І з часом напишуть грубезні соціологічні, соціально-психологічні, історіософські монографії про це унікальне явище. Ми з вами принаймні були свідками великої події.