Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Книга-калейдоскоп, в якій зібрані відверті й критичні погляди на Українську революцію 2013-14 рр., емоції без купюр і деталі, що залишились за кадром медіа. Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року. Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
На своєму Майдані українці здобули історичну перемогу: вийшла нарешті на історичну арену під вигуки захоплення усього світу.
В ХХІ сторіччі історія позначена меркантильністю і скандалами, от тільки Український Майдан засвітився веселкою і укрився хмарами. Найважливішим відкриттям в Україні протягом трьох місяців Майдану було відкриття прихованих сил українського народу — моральних, духовних, людяних.
Достукатися до людяності в світі, де ключові поняття — це успіх, комфорт і еґоїстичне відчуження — то диво.
На Майдані люди зібралися для самозахисту, тобто захисту дітей від чужого світу пристосовництва (безпринципності, байдужості, безликості). Від еміґрації в пошуках легкості життя. Для самозахисту від стадної пасивності і самозневаги, що виявлялася у виборі сміховинних «представників народу». Захисту традиції, історії роду.
Людяність і приязнь дрімали серед іншого «непотребу» — віри, чести, гідности. Народ не мав свого обличчя. Маски пристосуванців ходять стадом. І тут раптом — заговорили своєю мовою душі, коли правда об’єднала, з’явилась хоробрість і безстрашність — «воля і гідність».
* * *
P.S. Крим не личить Росії. Вона перетворить його на Колиму. Для туристів тепер тхнутиме російським криміналом і скандалами, а в очах стоятиме картинка нацькованої юрби з її інфернальною піснею окупантів на чужій землі:
«Идет война народная, священная война
С фашистской силой темною, с проклятою ордой...»
Злочинів у світі багато і вони не змиваються. Колись вони сприймалися як успіх, а в пам’яті залишаються як злочини.
Нас підтримує вітер історії і той добрий дух Майдану, який може стати знаменням часу. Ми не знаємо, що накреслено на скрижалях долі, але зберігаємо спокій, щоб твердо дивитися вперед з молитвою на устах.
4/2014
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ
— мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Доктор мистецтвознавства, член-кор. Академії мистецтв України. Народився 1941 р. у с. Бакланова Муравійка в Чернігівській області. Закінчив Київський держуніверситет ім. Шевченка (факультет романо-германської філології) в 1965 році, де кілька років працював викладачем кафедри зарубіжної літератури. У 1971-78 рр. — редактором відділу критики журналу «Всесвіт», звідки звільнився через звинувачення в «націоналістичних ухилах». Був молодшим науковим працівником в НДІ психології України, редактором відділу культури і науки журналу «Сучасність», читав курс української історії та історії української культури в Женевському університеті, вів авторські програми на ТБ («Свіжий погляд на історію» (УТ-2, 1996), «Монологи. Надії і втрати» («1+1», 1997-98), «Бачу землю» (1-й Національний, 2002) etc. Автор книг: Поет-патріот Шандор Петефі (1972), Проблема авторства «Протоколов сионских мудрецов» (2001) та ін. Живе і працює в Києві.
ВІЧЕ. Майдан –
Це передовсім повстання проти усемогутнього володаря. Невеличкий екскурс в історію. Річ у тім, що система некомуністичних держав, яка з’явилася після 1918 року, в час падіння великих імперій, не оминула в своєму розвитку авторитаризму. Всі ці без винятку некомуністичні молоді держави перетворилися на утворення авторитарні, напівтоталітарні, ба навіть на фашизоїдні і фашистські — остаточно до 1939 року. Як відомо, із Заходу прийшов туди Вермахт, зі Сходу — Червона армія, і сказати б, на цьому той етатистський (напрям політичної думки, який розглядає державу як найвищий результат і мету суспільного розвитку — Прим. упоряд.) фашизоїдний експеримент середньої Європи зупинився. Однак настав 1991 рік, коли вже безнадійно занепав Радянський Союз, і, окрім Російської федерації, виникає система молододержавних утворень — і в Східній Європі, і в Закавказзі, і в Середній Азії. Всі вони без винятку теж закінчили авторитаризмом. Я вже в 90-му році боявся, що Україна піде таким шляхом.
Все ж я мав надію, що, може, Україна пройде повз долю Білорусі, Молдови, авторитарної Середньої Азії і Російської Федерації. Україна таки пішла авторитарним шляхом, зробила це останньою зі згаданої системи країн, зате в режимі скандальному і потворному. Маю на увазі Україну, починаючи з 2004 року. Тутешня спроба остаточного утвердження авторитаризму була. Й він утвердився в 2010-му році. Одверто кажучи, я не знав — чим це скінчиться, власне, події 2004 року на Майдані скінчилися, якщо по суті, нічим. Хоча була блискуча дуже суґестивна демонстрація демократичних настроїв певної частини українського суспільства, та, зрештою, все це завершилось режимом Ющенка, пародійною, але принаймні демократією, насправді ослабленою, яка потім остаточно втратила свій потенціал. І вслід за тим сталося найгірше, що всі пам’ятаємо, — перший й наступні сезони режиму цього «неудобно называемого» Януковича.
