Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
Та раптом трапилося щось зовсім несподіване: замість пацифістського гандистського романтичного Майдану 2004 року з’явився кардинально інший Майдан 2013-го. І попри кров, усі свої внутрішні ознаки, риси, характеристики він має свою передісторію, що про неї ми забули. Ми — спадкоємці київсько-руського світу, а у слов’ян того часу була така особливість: зверху була аристократія, нащадки скандинавських загарбників, а знизу — людська маса, яка сяк-так терпіла князівський деспотизм, але в якісь особливо драматичні хвилини своєї історії, у зв’язку з поразкою своїх князів, раптом маса ця інсценізувалася в напрямі прямої демократії. Зрештою, вся демократія збиралася на тій чи тій площі у вигляді Віче й там ставала головною каузальністю тогочасної історії. Це дуже цікаве явище. Воно веде свій родовід із сивої давнини.
Це — так звана пряма воєнна демократія, що на ній вибудовувалася вся архаїка, скажімо, Середземномор’я, а потім Європи. Але у «київсько-руському світі» то — щось по-особливому цікаве, бо це було останнє народне зібрання у тогочасній Європі у християнському світі. Ісламський світ, на відміну від християнського, практично не знав цього інституту демократії. Проте, звісно, історію київсько-руського часу треба вивчати спеціально, тож нехай цим займаються фахівці. І перша катастрофа в історії Київсько-руської цивілізації сталася вже в XIII столітті. На превеликий жаль, цивілізація ця, так само, як Галицько-Волинська, виникла на перетині великого європейського лісу і великого євразійського степу. І довго ці утворення не могли проіснувати, якщо говорити про київську державність. Однак, дивним чином XVI століття продемонструвало відродження тієї ж прямої демократії. Йдеться про такий дуже своєрідний інститут, як українське козацтво. Низове козацтво зокрема. Вічевий принцип там проіснував десь до кінця XVII — початку XVIIІ століття. Отже, еліта нагорі робить те, що вона робить, і щоб припинити її помилки, яких вона натворила, а тим більше — злочини, існує пряма демократія у вигляді народного зібрання. Уже в «романовському світі» подібних віче і бути не могло.
Перші революційні віче в Києві й по країні почалися з 1905-го року, та це були радше миттєві утворення, на кілька хвилин, грубо кажучи. Потім, як ми знаємо, відбулася Лютнева революція 1917 року. У той час військовий міністр, а згодом прем’єр-міністр російського Тимчасового Уряду Керенський приїхав сюди, в Україну, і з великим подивуванням споглядав величезну юрбу, сотні тисяч людей — під жовто-синіми — прапорами. Та тоді побачене ним віче як хутко виникло, так само швидко і зникло. А наступні спроби до репетиції майбутнього віче з’явилося вже аж наприкінці 80-х років. Я чудово пам’ятаю 1988 рік, пригадую десятки тисяч людей на Софіївській площі, біля пам’ятника Хмельницькому. А потім уже в 1991 році я знову побачив 100 000 людей разом.
Тоді трапилося так, що ця революційна юрба тільки себе демонструвала так званій еліті, яка що хотіла, те й робила. І аж у 2004 році відбулося Віче в повному й точному розумінні цього слова — сотні тисяч людей — зібралися там у режимі демонстрації абсолютного неприйняття того, що коїться в країні, хоч протистояли мирно. І ось — не минає й десятиліття, і — знову криза української державності, українського суспільства. Тієї осені 2013 року я мав честь відкрити Віче, присвячене вшануванню пам’яті жертв голодомору. Видавалося тоді, що це буде миттєва демонстрація, яка швидко скінчиться. Але ні, відбувається інсценізація Віче у справді масштабних формах, вибудовуються політичні сюжети навколо нього, з одного боку, обіцянки Януковича піти в Європу, а з другого — в режимі дурнуватого страшного експромту влади цей рух жорстоко намагаються спинити 30 листопада. Потім знову трапилося несподіване. 22 грудня мав честь відкрити нове Віче... Ця подія в моєму житті — щось незвичайне: зі сцени я тоді побачив всю велетенську людську спільноту. Коли потім говорив, що там був мільйон людей, то мені відповідали, що це моя статистична гіпербола. Мовляв, 80-100 000 й не більше. Не схоже, бо, на мій погляд, рахунок йшов на сотні тисяч людей. Зрештою, те Віче повернулося до того, з чого воно й починалося в ХІ столітті. Віче диктує владі свої умови. І новітні князі послали свої дружини туди. А чим це закінчилося, ми з вами уже знаємо.