Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
СІМСОТ ЛЮТИХ ДНІВ, або РОЛЬ КОНТРАБАСА В РЕВОЛЮЦІЇ
1. Передісторія
Життя мандрівних акторів навіть у мирні часи сповнене викликів та небезпек. Як на мене, цілком непогана для початку фраза.
Ще наприкінці жовтня ми з’їхались у Франику всією творчою групою «Альберта». Колись, не дуже давно, але й не так, щоб недавно, я натрапив на історію про чоловіка, якого звали Альберт Вироземський і якого привселюдно спалили у Львові 1641 року. Історія містилась у кількох реченнях, тож я вирішив дофантазувати її настільки, щоб вийшло оповідання. Я відразу ж написав його.
Альберта Вироземського було живцем спалено за те, що він «здійснив найганебніший людський вчинок за всю історію міста» — продався нечистому. Відбуваючи покарання в підземному карцері монастиря бернардинів, він власною кров’ю розписався на стіні (паперу-бо під рукою не було) в тому, що згоден віддати душу пеклові. От про це і йдеться в оповіданні, але не тільки про це.
Через кілька років за «Альберта» взялася невеличка група дуже талановитих людей: Оля, Уляна, Анатолій, Марк. Ні, це не була випадковість. Оля першою прочитала його так, що зуміла побачити в ньому місце для Уляниних голосу, пластики й міміки, чорно-білої графіки Анатолія, Маркового контрабаса.
І місце, і простір.
Таким чином у нас почав народжуватися — іноді в муках, іноді напрочуд легко — театрально-літературно-музично-мультимедійний перформенс «Альберт, або Найвища форма страти». Ми показали його на трьох різних фестивалях, у трьох цілком відмінних ситуаціях.
На фестивалі «АртПоле» в Унежі ми грали серед липневої ночі, під зірками, в супроводі злого, ніби хрускіт переламуваних кісток, тріскотіння хмизу у справжньому живому багатті.
На фестивалі «Meridian Czernowitz» ми грали в заповненому до останнього місця театрі імені Шіллер-Кобилянської — такому ґламурному, що вдень, поки ми репетирували, в нього одна за одною запливали попозувати для весільної фотосесії молоді пари.
На фестивалі «ГогольФест» ми грали у київській промзоні, в будівлі, нині званій кінозалом, крізь дірявий дах на нас і сцену моросив дощ і сипалось осіннє листя, мовчу про появу двох живих голубів, чорного й білого.
Так-от — наприкінці жовтня ми впродовж кількох днів допрацьовували і змінювали свою виставу, збагативши її новими епізодами та ліричними відступами. Усе це робилося з огляду на майбутнє турне. Ми домовилися, що воно відбудеться у другій половині лютого. Можливо, в семи містах, а можливо, і в дев’яти, на Заході, Сході, Півдні та, ясна річ, у столиці.
Тоді, наприкінці жовтня, ніхто з нас не здогадувався, що в Україні невдовзі почнуться масові протести. (Ні, щиро кажучи, я їх, масових протестів, з нетерпінням чекав уже кілька років, але відкладав у своїх сподіваннях десь аж на 2017-й).
Тим більше ми не могли передбачити, що саме у другій половині лютого ЄвроМайдан досягне кривавої кульмінації.
2. Початок історії
На ЄвроМайдан до Києва я приїхав 1 грудня, в день однієї з найпотужніших протестних маніфестацій, спричиненої безпрецедентно (тоді ще безпрецедентно) звірячою розправою над мирними активістами в ніч на 30 листопада. Це був початок війни, що її режим Януковича повів проти всіх нас. На брутальне і криваве залякування столиця, та й уся країна, відповіла мільйоном протестувальників. Мені було дуже треба знайти себе серед них.
З того дня я залишався в Києві впродовж фактично всього грудня. Я ніколи не забуду, як уночі на 11-те ми звідусіль збігалися на Майдан, щоб своєю кількістю, живою людською масою, захистити його від штурму. У ті ночі і дні ми ще не носили шоломів та іншої захисної амуніції. Все, що в нас було — це наші тіла. Якщо на Майдані їх стане критично багато, ми його врятуємо. Так ми розуміли своє завдання. Уночі 11-го ми саме таким чином зупинили їхню навалу — за лічені години нас там було вже кілька десятків тисяч. Дзвони Михайлівського монастиря били на весь Київ, і в цьому було щось архетипове й середньовічне.