Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Археолог Колін Ренфрю вважає, що сценарій Каваллі-Сфорца підтверджує й лінгвістика. На його думку, перші землероби не лише замінили європейські гени на гени з південно-західної Азії, а й принесли з Горбистих Схилів індоєвропейські мови, що заступили корінні мови Європи й залишили лише поодинокі вкраплини давніх мов, як-от баскська. Драму виселення, що знищила первісне заможне суспільство, записано в тілах сучасних європейців. Її відгомін чути щоразу, як вони починають говорити.
Спочатку нові свідчення лише посилили наукові суперечки. Лінгвісти негайно заперечили Колінові Ренфрю, що сучасні європейські мови набагато сильніше відрізнялися б одна від одної, якби справді шість чи сім тисячоліть тому вони почали розходитися від прадавньої мови, а 1996 року оксфордський гурт на чолі з Браяном Сайксом кинув Каваллі-Сфорца виклик в царині генетики. На відміну від Каваллі-Сфорца, що вивчав ядрову ДНК, Сайкс досліджував ДНК мітохондрійну і, замість посування з південного сходу на північний захід, показаного на рис. 2.5, отримав картину надто безладну, щоб її показувати на карті. Він отримав шість груп генетичних ліній, що з них лише одну можна було переконливо пов'язати з мігрантами з західної Азії. Сайкс вважає, що решта п'ять груп значно давніші й походять здебільшого від первісного заселення Європи з Африки 25 000-50 000 років тому. На його думку, все це свідчить, що перші землероби Європи були здебільшого не імігрантами з Горбистих Схилів, а автохтонними збирачами, що обрали осілий спосіб життя.
1997 року групи Каваллі-Сфорца та Сайкса затято сперечалися на сторінках Американ Джорнал оф Г'юман Ґенетикс, але згодом їхні позиції поступово ближчали. Нині Каваллі-Сфорца вважає, що землероби-імігранти з західної Азії відповідають за 26-28 відсотків європейської ДНК; Сайкс подає число, ближче до 20 відсотків. Було б надспрощенням казати, що один з трьох чи чотирьох давніх землеробів Європи походить від імігрантів з південно-західної Азії, а решта — від корінних європейських мешканців. Проте це твердження не таке вже й неправильне.
Передвизначення
ні твердження Каваллі-Сфорца та Ренфрю, ані Сайксова альтернатива, ані навіть наближення компромісу між ними не ощасливили б студентів з Нантера, бо всі теорії вважають тріумф осілости неминучим. Генетика та археологія стверджують, що змагання спричинили не іспити чи викладачі, воно завжди було з нами. Його логіка означає, що все мало відбуватися меншою чи більшою мірою саме так, як відбувалося.
Але чи справді це так? Лінощі, жадоба та страх можуть бути рушіями історії, але кожен з нас може між ними вибирати. Якщо три чи понад три чверті перших європейських землеробів походили від автохтонних збирачів, то передісторичні європейці безперечно могли б зупинити поширювання землеробства, якби більшість із них не захотіли інтенсифікувати культивацію. То чому так не сталося?
Часом так і було. За кількасот років перед 5200 роками до н. е. хвиля землеробського поступу зупинилася, охопивши територію від теперішньої Польщі до Паризького басейну (рис. 2.4). Протягом тисячі років землероби практично не зазіхали на останні п'ятдесят чи шістдесят миль, що відокремлювали їх від Балтійського моря, водночас дуже мало балтійських збирачів зайнялися землеробством. Тут збирачі боролися за свій спосіб життя. Уздовж межі між землеробами та мисливцями-збирачами знайдено значну кількість укріплених поселень та скелетів молодих людей, померлих через нанесену тупим предметом травму передньої чи лівої частини черепа — саме так помирали люди в рукопашних бійках із праворукими суперниками, що мали кам'яні сокири. Кілька масових поховань можуть бути навіть страшними свідченнями масових убивств.
Ми ніколи не дізнаємося, які героїчні чи жорстокі події відбувалися на краю Північноєвропейської рівнини сім тисяч років тому, але цілком може бути, що географія та економіка посприяли усталюванню межі між землеробством та збиральництвом не менше, ніж культура та примус. Балтійські збирачі жили в прохолодному Едемському саду, де багаті ресурси моря підтримували життя в густонаселених цілорічних поселеннях. Археологи розкопали величезні насипи з морських мушель, залишків свят, нагромаджених навколо селищ. Щедрість природи, очевидно, давала збирачам змогу дістати собі пиріжка (тобто молюска) та з'їсти. Збирачів було достатньо, аби протистояти землеробам, але не так багато, аби відчувати потребу перейти до землеробства, щоб прогодувати себе. Водночас землероби побачили, що рослини та тварини, одомашнені на Горбистих Схилах, так далеко на півночі почувалися значно гірше.