Dolce Vita, або Кінець гламуру
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-86-2
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Dolce Vita, або Кінець гламуру». Краткое содержание книги:
Це книга про любов, дуже земну і всепоглинаючу.
А зараз я мушу зібратися і закопилити губу, як тоді, ще у студентстві, коли глузували з моїх допотопних, перешитих маминих суконь. І, гордо піднявши голову, іти далі. О Боже, мамо! Як давно я говорила з мамою?! Місяць-півтора тому? Здається, ще давніше. Зараз же їй зателефоную! Вона сама не сміє. Думає, що я дуже заклопотана і зайвий раз не турбує. Бідненька, доглядає свою молодшу бездітну і дуже хвору сестру у Феодосії. Тітка кілька разів кликала нас до себе в гості, на море. Але ми — але я! — не побажала принизити себе відпочинком на Чорноморському узбережжі. Наступного ж тижня полечу туди з Орестиком і Василем, якщо він зможе. Головне — маму потішити! Ще й поганою донькою виявилася. З усіх боків винна.
Та я не зі слабких! Я зможу переступити через те болото, у яке мене намагалися занурити, струсонути з себе бризки гидоти, якою мене заплямували. Ні, я не з тих, хто буде себе топити! Я зможу жити без шалених і абсолютно непотрібних пристрастей! Я — доросла людина, а не інфант. У мене є сім’я, якій я потрібна. Я можу себе реалізувати як особистість. Певно, Рокса права, і я займуся ділом. Можливо, навіть повернуся у Василеву бухгалтерію. Нічого! Це не принизливо, це необхідно для бізнесу. Криза надворі ще не вщухла. А особливо на будівельному ринку. Я не буду розриватися між ним і Василем. Ігор — пройдений етап. Я думала, що він — мужчина, з яким не соромно з’явитися перед ясні очі чоловіка. Ідіотка! Він чужий, чу-жий чоловік, до того ж ниций і розбещений грошима та жінками суб’єкт. Я добре засвоїла цей урок. Він був добрим учителем, а я не менш здібною ученицею. Він збагатив мій досвід. Тепер я одразу відрізню справжні почуття від полювання на розвагу. Це не ті стосунки, які треба рятувати. Навпаки, від них треба рятуватися і бігти, як дідько від ладану. І рятувати останні крихти своєї душі та ще не зовсім втраченої свідомості. Усе хороше попереду.
Я більше не буду нічиєю маріонеткою. І не гратиму чужий, хитро зрежисований сценарій. Для чого усе це? Щоб навколишні, як глядачі у театрі, балансуючи на межі захоплення і заздрості, аплодували мені і перемовлялися між собою? Для того, щоб вбити безглуздо час? Отримати порцію адреналіну? Напевно, це єдине, що отримуєш від таких стосунків. Але ж не такою дорогою ціною! Краще я поїду на рафтинг у Туреччину, на сафарі у Кенію чи бодай погицаю на квадроциклах у Карпатах. Я почну писати книгу свого щасливого, повнокровного життя у реальності. Для чого мені чужий розбещений чоловік, до того ж такий, що стрибає по різних ліжках? Суцільний бруд і огида! У мене є свій чоловік — добрий, відданий, чуйний і щедрий. А заволодіти його увагою тепер я вже точно зумію.
Я вимикаю воду і загортаюся у теплий махровий халат. Поправляю тремтячими руками макіяж і парфумлюся. Скоро прийде Васько. Головне нічим себе не видати. Не зробити йому боляче. Вже вдруге. Боже, яким я була стервом! І з Роксою поступила так підло! Адже Аліска була колись її подругою. Давньою, ще зі школи. А я таємно задарувала ту подарунками і завалила увагою з однієї лише користі отримати собі… не німецьку подругу, ні! А гіда-перекладача з безкоштовним місцем проживання у Берліні. Рокса ніколи мені не докоряла з цього приводу. Не опускалася до цього. Але я знала, що вона переживає. І що найгірше — я зловтішалася. Яка ж я ще й підлота! Боже, прости мені! Ти ж знаєш, що згодом я це компенсувала і виправляла, як вміла.
Від цієї миті я — інша. Тої пихатої і байдужої Любці більше немає. Я зішкребла той бруд зі себе ізраїльською мочалкою, вимилила власними думками і змила душем своєї совісті і сорому. Моя ганьба тепер стане моїм тріумфом.
— Пані Любо, я приготувала вам чаю з молоком.
«Мені треба побути на самоті!» Хочеться сказати їй щось образливе у відповідь. Натомість я себе опановую.
— Дякую, — мій голос вже не тремтить. — Я зараз прийду.
Лише переривчасте дихання видає мій неспокій.
Про Трип’яту я навіть не хочу згадувати. Я назавжди видалила її зі своєї матриці одним легким натисканням кнопки «delete». Все, такий файл був лише віртуальним. Не пам’ятаю навіть, про що він. Завтра я взагалі забуду, що якась там Дарина коли-небудь існувала.