Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Головні особи — за великим простим столом. Центральна фігура — військовий писар — виводить гусячим пером знакомитий лист. Це бувший студент Київської Могилянської академії. Він заховав студентське призвичаєння підголювать чуп — рину та носить білі комірці. На обличчі тонка іронічна усмішка говоре про розум і досвідчення. Писарює не один рік.
Над писарем широко оперта кремезна фігура батька-кошового. На вольовім сильнім обличчі поблискують очі. Припорошені сивиною вуса, опущені вниз, криють незамітну розумну усмішку.
В цій людині одчувається воля, рішучість і певність себе. В жовтім жупані — полковник або курінний добірного Пашківського куреня, прибічної гвардії кошового, що носила убрання золото-жовте і такі верхи на шапках. Він хіба тоже незадоволений формою листа, як і високий дід? Коло нього засушений, худий дці з підстриженими щетинястими вусами захоплено сміється. З піводкритого ротг стирчить єдиний зуб. Цьому хіба пора в прощальники?
Козак-силач аж одхилився од сміху, заклавши довгі чорні вуси за вуха. В захопленні пудовим кулаком ударив по широченній спині другого силача, що сидії рядом без сорочки і щось підказував писареві, підкреслюючи слова рухом ліво: руки. Він так і не почув удару сусіда, що міг би іншого легко збить з ніг.
Найближче бачимо діда, що напівсидить, напівлежить на величезній бочц:. Видно на ньому повний бойовий риштунок, навіть опертий на бочку булдимок- мушкет, при поясі — порохівницю-ріжок, з-під білого жупана — кавалок червоних штанів.
З голеної голови рештки сивого оселедця легеньким пушком піднялись догори, клаптик сивої брови і кінець білого вуса та характеричні зморшки од очеі дають зрозуміть, що і цей дід сміється од всього серця!
Риштунок, зброя, убрання показують заможність. Недбала позиція говоре, що дід ще повнить високий пост, може, осавула, може, судді. А може, в цей день є начальником варти, охорони Січі? Довго стояв я перед цією знаменитою картиною. Легко пізнав лице професора Яворницького в молодшому віці. Він ту1 писарем. Тепер чуприни не носе.
Кошовий Сірко також ніби когось пригадував. Кого? Каждий раз над цим думав і додумався.
В Харківськім музеї був великий портрет знаменитого генерала Драгомирова, писаного Рєпіним.
Сірко мав той самий вираз очей, так само закреслене лице, розумне і рішуче. Тільки менші вуса, без шапки, в мундирі. Знову ніс інший, м'ясистий, "огірком".
Про Драгомирова тоді говорилось і в моїй школі як про широко освічену людину, теоретика-стратега, героя турецької війни 1877–1878 рр. Будучи командиром дивізії, він під огнем переправив дивізію через Дунай, коло зимниці, з перілим ешелоном сам переправився, закріпився, а по скупченні всіх полків заатакував турецькі укріплення, заволодів ними і цим забезпечив переправу всієї армії.
Та переправа, виконана мистецько, дала Драгомирові Георгія на шию, а коштувала тяжкого поранення ноги.
За цей же чин 7-й Харківський саперний батальйон дістав найвищу нагороду — Георгієвське знам'я. То він перевозив дивізію Драгомірова! Мені прийшлось нести варту в поміщенні, де знаходився грошевий ящик і зберігалось те знам'я з написом. Тому пам'ятаю і місцевість.
Курінний пашківців — це полковник Михайлов. Учений артилерист під впливом українського театру Кропивницького цілком зукраїнізувався, став покровителем-опікуном студіюючої української молоді, незалежний матеріально, не одному поміг.
На картині з-за батька виглядає його 12-13-літній синок. Запорожець-вели- кан з перев'язаною головою — артист, а кремезний дід в червонім жупані, що так щиро сміється, — то професор Художньої академії. Це про запорожців.
Друга, не менше знаменита картина Рєпіна, — "Бурлаки на Волзі". Одинадцять людей, обірваних, різного віку, впряжені, як скотина в шлейки, тягнуть канатом проти течії берлину.
Тут не засміється ціхто! Люди тяжко працюють, каторжний труд. Обличчя того, котрий на першім плані, лагідне, розумне, виражає улеглість долі. Чується, що ця людина бачила кращі часи.
Решта облич без виразу. Живеться їм сьогоднішним днем. Тілько молоденький бурлака виражає протест тим, що тільки робе вид, ніби тягне. Випростований, далеко посилає погляд. Може, побаче кращу долю? Цей образ будить сумління, викликає гнів, показує, як далеко одстала Росія од культурних народів. Понад сотню літ в Голландії, приміром, коні виконують працю бурлаків. Так само робиться в західних державах давно.
Понесе Волга в море багато води, поки начнем іншим способом тягти берлини. На Дніпрі чогось такого не бачив!
"Покорення Сибірі Єрмаком" Сурикова. Кількасот донських козаків найняли багаті купці Строганові, щоб заставили півдиких, вільних людей признать над собою чужу незнану владу і платить цій владі подать.