Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Цікаво, що між бородатими донцями на першім човні сидить при кормі
Маси сибіряків стріляють з луків, а не знають ще огневої зброї. Єрмака видно вже в царській кольчузі і шлемі, під знаменем.
Тут він не розбійник з Волги, не купецький наемник, а князь Сибірський, підбиває нові краї під царську руку.
Чудовий портрет мого улюбленого Шишкіна, праця Крамського. Дивиться в очі хороша людина, з добрими очима, лагідним свійським лицем. А тут його образ — "Корабельная роща". Високі прямі сосни, між ними пробивається струмок-річечка з пісковими берегами. Пора під полудень, проміння падають з правого боку. Здається, віти хитаються, а ніс чує запах живиці. Яка виразистість і краса!
"Вечір на Україні" Куїнджі, раніше писав про нього. Це чарівник. Змушує щораз вернутись до свого чуда.
В дикій, безлюдній країні під вечір байковий богатир-вояк старається прочитать старинний напис на високім, покритім мохом камені. З трудом прочитує таємничі слова: "Направо поїхать — багатому буть, наліво поїхать — жонатому буть, прямо поїхать — убитому буть… Л
Довгогривий кінь видимо стривожений. В траві — рештки кісток людських і кінських. Низько летить чорний ворон — віща птиця. Видається: між сірими великими каміннями блимають огники. Витязь похилив списа, думає, яку дорогу вибрать? Це Васнецова "Витязь на розпутті". Все в цій картині загадкове і таємниче. Викликає тривогу, а одночасно хочеться, щоб вибрав витязь властиву дорогу і не згинув.
"Богатир" Врубеля. Картина-фантазія, хвилює, змушує переноситись думкою в країну казкової неспотиканої краси. Богатир тяжко озброєний, небувалої ширини рамен, сидить на коні-звірові з апокаліпсу.
Дивиться вдаль. Од коня і їздця б'є нелюдська несокрушима сила. В небі криваво-огненне світло падає на дерева. На землі пнуться мхи, ніби з-перед десятків чи сотень віків.
Все хіба найкраще з творів художників Російської імперії представлено в багатстві музею.
Ярошенко з картинами м'якого людського характеру, повні глибокого політичного значення. Правдиві прості поетичні крайобрази Левітана, Васильєва, портрети Крамського і многих інших знаменитих митців. Всього не передать, слабе моє слово!
В Ермітажі зібрані картини іноземних славних митців. Серед них багато портретів, картин релігійного змісту, побутові. Все приковує глядача найвищим майстерством. Ван-Дейк, Мурільйо, Веласкес, Рембрандт та десятки інших. Найбільше подобались мені картини Рембрандта, більше реальні і свійські.
Удалось через Таню і Кугаєнківну бувать на студентських збірках земляків. Оказалось їх тут багато, кілька сотень. Окремо існували "землячества" — київці, полтавці, волиняни, чернігівці. Збирались гуртки по 10–20 чоловік, складалися на вечерю, багато дискутували переважно на політичні теми, співали, часом танцювали, коли були інструменти.
Пізнав ближче чимало молоді. Виділявся серед студентів правник Неронович. Палкий, добрий промовець, весь палав нестриманою ненавистю до царя і уряду. Цар був у нього тиран, кровопивця, уряд — кати. Красивий, високий, робив враження огненної головешки. Не зносив спротиву, називав опонентів служками капіталістів, підлизами влади і гірше ще.
Одночасно подобався і одпихав, був свідомим українцем, а одночасно і більше інтернаціоналістом.
Колись Кугаєнківна впровадила мене в дом професора Артилерійської академії генерала-майора Михайлова.
Здивувало тут передусім багатство предметів українського походження. Вікна обрамовані артистично вишитими рушниками. Сам господар вийшов до нас в блакитному жупані, підперезаний дорогим золототканим поясом. Шовком вишитий комір сорочки зав'язаний червоною стрічкою, червоні шаровари впущені в жовті чоботи, м'які "сап'янці" з задертими носами і срібними підковами. Худий, з сивою головою і борідкою, генерал-професор говорив доброю українською мовою, а держався просто, як дідусь серед внуків. На свої 60–65 літ держався добре.
В кабінеті на стінах, завішених переважно плахтами, як в музеї, зібрана багата старинна зброя, набута на Україні.
Генерала легко пізнать з картини. Рєпін користався на взірець з частини у 5- рань і зброї Михайлова. А чого тут в великім кабінеті не було?! Шаблі, рушниці, кинджали, пістолі, з десяток порохівниць, колекція люльок, капшуків на тютюн, баклаги.
Син — поручик-артилерист, поставний, привітний, як і батько, говорив тілько по-українському. За столом, покритим мереженою скатертю з такими ж салфетками, — тарілки, миски, куманці виробу миргородської керамічної школи. В вуглі — багато оправлений в золочені срібні рами образ святої Покрови, дві картини на стінах — "Козак Мамай" і "Гість з Запоріжжя" така, як і у нас.