Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Царство обезян од орангутангів до малюсіньких макак. Тут огидні мандрили, такі ж паскудні павіани і забавна мила дрібнота. Дітей тут найбільше, галасу тоже. А що вже різного хижого звіра!
Атракцією саду являються дикі коні-тарпани, звані кіньми Пржевальського, та степові антилопи.
Тут був величезний пітон і крокодил. їх поміщено окремо в завше теплій кімнаті.
Всі види медвідів, а їх багато, мають вигідні поміщення, а завше силу гостей, що кидають різні ласощі.
Хіба все, що живе на землі, в воді і повітрі, тут зібрано! Десь бачив подібні варунки в зоологічнім саду, хіба в Вроцлаві. Тільки розміром він втроє чи четверо менший.
Любив і сюда ходить. А вже найчастіше — до університетського, рядом з казармами. Тут немає атракцій, зате багато диких кутків, котрі любив завше, аби буть на самоті.
Одного разу, сидячи на лавці в далекім кутку саду, несподівано побачив свого учителя з класів.
Зробив він рух рукою, щоб не вставать, і присів рядом. Був то поручик С-кий. Високий, стрункий, дуже красивий з лиця і постави.
Довідавшись, що нікого тут не жду, одразу перейшов на зичливо-приязний тон.
Запитав, чи подобається військова служба, які маю плани на майбутнє, про сім'ю, матеріальні умови. Просив буть одвертим, забуть про різницю, що нас ділить.
Потроху все про себе розказав, промовчавши свою політичну пригоду. С. дуже уважно вислухав, ще давав кілька запитань. Був захоплений моєю подорожжю Дніпром.
"Значить, в перспективі дальша наука?"
"Не іначе".
"Розказали Ви про себе, послухайте мене".
Поляк з походження, з підупалої шляхти, не маючи можності учитись далі, по закінченні гімназії за порадою поступив в військову інженерську школу три роки назад. Не збирається на цім остановляться, а готовиться до вступлення в воєнно-інженерну академію. Тепер весь вільний час оддає на вдосконалення німецької мови. Знання німецької, англійської чи французької — головна умова.
В військовій школі наука, обмундирування, дуже добре утримання ні гроша не коштує, а коли учень-юнкер дістане звання портупей-юнкера, дістається 5 рублів на дрібні розходи. Кінчається школа — дістається ступінь підпоручика. Це уже дає передусім положеніє, по-друге, можливості такі: хто хоче посвятиться військовій службі, дістає чини, може йти до академії на два роки, закінчить вищу освіту.
Воєнний інженер ціниться дуже високо і одповідно оплачується.
Офіцер інженерних військ має більше поважання, ніж піхотний чи кавалерійський.
Не захоче остаться в армії — дістає звання місцевого інженера. Може буть скажім, повітовим архітектором, керувать роботами. Кусок хліба фахова людина має запевнений. А вже добуде фах, хоче чи не хоче!
"Мій совіт: розважить і йти в Миколаївську воєнно-інженерну школу, і то — рішаться скоріше, класи кінчаються.
Додам ще те, чого не знаєте: маєте в собі заложену військову жилку, з Вас вийшов би добрий офіцер інженерних військ. А що будете прийняті — ручаюсь!"
Ще трохи посидів поручик, попрощався і пішов. Клина забив глибоко і міцно!
Рада непогана, я ще зовсім молодий. Чую, що і Андрієві упередження слабіють. Військовість — це не тілько знаряддя утиску в руках уряду: тут можна добути поважні знання, добуть і вищу освіту. Скоро, діставши високу оціну, скінчив класи, дістав звання молодшого унтер-офіцера і три дні одпуску.
З'явився додому в славі і почоті. В такім короткім часі дістать унтера — річ з одного боку дуже приємна, з другого — клопітлива. Андрій дуже підозріло поглядає на мої погони. Пом'ягчав, коли розказував докладно, чому научився в класах.
Не хватило одваги признатись, що прохання про прийняття до військової школи уже пішло через командира батальйону по призначенню.
Відповідь прийшла скоро. Вступний іспит вийшов добре. Став таким чином молодшим портупей-юнкером 2-ї роти Миколаївського воєнного інженерного училища і оддєльонним в II взводі.
Тут не саперний батальйон, не казарми і не класи! Тут розкіш, повага, життя на високім рівні! Мрамор, бронза, дорога стильова мебель, килими, квіти, дорогоцінні картини, ідеальна чистота, життя зложене з стислістю хронометра. Дисципліна тверда, розумна. Обмундирования скромно-нарядне, чоботи хромові. Все на міру зроблено першорядними фахівцями.
Школа міститься в класично збудованім палаці, що зветься Інженерний замок, а раніше — Михайлівський двірець по імені б. властителя великого князя.