Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Хвилі мотивами туг мчали у тьми океан.
Вірний не зрадив мій друг — чорний наган.
Все пролетіло давно, наче в безодню дзвінку.
Десь у Парижі Махно згадує смертну ріку.
Хай же балада оця місяцем тихим сія.
Я — не Сосюра, а вся вільна Вкраїна моя.
Сниться тонкий силует, шабля, що вгрузла в чоло... Видумать може поет те, чого з ним не було.
[192,У]
ДЕНЬ МІСТА
Вулиці, як завжди: службовці поспішають на працю, кружляють блискучі двері установ, і на циферблаті байдужі вказівки
мовчки одмірюють час.
Проходять червоноармійці, грає фанфарами сонце, візників переганяють автомобілі, шумлять потоки людей, і міліціонери керують рухом.
Куди поспішають вони всі: мрійні й заклопотані, розчаровані
й повні надій, багаті й бідні, злочинці й герої, туберкульозні й сифілітики, і що їм треба на вулицях великого міста?
А в будинках:
за кожним вікном своє життя, свої драми й радощі: миряться й розходяться закохані, кричать і сваряться діти, з вікон виглядають бліді жінки і шукають на вулицях своїх коханців, по чудових килимах і брудних підлогах човгають різні ноги і різна у них хода...
За смутними й веселими вікнами живуть різні люди, і кожний думає,
що він центр усього, і кожний хоче кращого.
Про що думають вони всі?
Про революцію на сході, про
Дніпрельстан
і індустріалізацію, про незакінчені романи й будівлі, про ґешефти й невдалі спекуляції, про те, що дітям нема їсти, про вбрання й рожеві ноги коханок...
Ах, хіба мало про що думають люди за смутними й веселими вікнами в розкішних будинках і холодних підвалах великого міста?..
День летить, і в’януть кольори, обсипаються каштани по боках пішоходів. Люди за зеленими столами в м’яких кріслах
підписують останні папірці, віддають
останні розпорядження
і йдуть додому...
В цей час
вулиці нагадують жили робітника, ресторани й цилюрні повні людей, нескінчимі черги стоять біля автобусних і
трамвайних зупинок, безпритульні виривають у самотніх жінок
ридикюлі,
й газетарям і міліціонерам багато роботи. Обсипаються каштани по боках пішоходів, в’януть кольори, й наближається вечір.
Вечір приглушує згуки й голоси, і жовте світло ліхтарів заливає панелі...
У скверах і арках гуляють закохані червоноармійці й наймички, в пивних і кіні повно людей, світла й музики, хвилюються біля реклам черги, нема дощу,
а від ринвів пивних течуть на панелі
струмки...
Зайвий місяць пливе над янтарним вечірнім
містом,
і ярко пролітають трамваї...
Шумлять і вирують вулиці, зараз вони нагадують золоті кварцеві жили. Нахабно горять очі піжонів і проституток, і чорні вказівки мовчки одмірюють час на золотих циферблатах.
Шумить і вирує вечірнє місто.
Наближається ніч, вона глибока й зоряна.
Блистять огні цигарок і очей, огні зор пропливають над містом, і смутно світить зайвий місяць.
З театрів і кіна роз’їздяться і розходяться
люди,
як жили стомленої людини, востаннє надимаються вулиці,
потім:
гаснуть реклами кіна, зачиняються магазини, ще трохи світять двері пивних і жовті вікна будинків, потім і вони закривають очі.
І тільки горять вуличні ліхтарі, їдуть порожні візники додому, і на замовклих майданах ходять одинокі повії.
[1928
КРИВОРІЖЖЯ
Поле та поле, та вітер, вітер, як плач дітвори...
Іноді гори кварциту і одинокі копри.
Лунами вибухи дальні рвуться, мов вигуки злі. Линуть глибокі копальні в серце залізне землі.
Серце тремтить і зітхає дзвонами кайла і плит, в ньому продольні безкраї рве без жалю динаміт.
Лине у тьмі неозорій праці напружена путь, лампочки Вольфа, як зорі, там під землею цвітуть.
Чуєш, свистять коногони дико і радо в імлу, й кліті з рудою вагони мчать без кінця по стволу... Залпами вибухи дальні, і в неозорій імлі линуть нестримні копальні в серце залізне землі.
Із збірки “Серце ” (1931)
ЗИМА
Холодним спокоєм одягнено поля, у білому вбранні замислилась земля.
Куди не глянь — огні, холодні скрізь огні, і сонце наче спить у мертвій вишині, тепла не шле згори. Чи довго буде
сон цей?
Замислились поля, стулило вії сонце.
Мов облетіла даль, зів’яла, одцвіла, покрило льодом рік холодні дзеркала, там переливи хвиль вже не біжать
вперед,
лиш іноді вітри торкають очерет, і ріки мов дзвенять, жаліються у сні, не в силі скинути окови крижані.
А прийде ніч сумна, і місяць угорі по небу темному розвісить ліхтарі, завиє вовк у тьмі з огнем очей рудим, і стане жить усе життя якимсь страшним, у балках, у степу, на ріках і вгорі, аж до холодної, до дикої зорі, що прийде з глибини і над полями стане, урочиста, як спів, з плащем своїм