Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Отже, чоловік у любовних історіях Марії Маркович, як правило, був значно старший і виконував учительську роль (О. Маркович, Т. Шевченко, П. Куліш, І. Тургенєв, М. Добролюбов, П.-Ж. Етцель та ін.). Те, що невизначена батьківська роль коханця приносила насолоду Марії Вілінській, свідчить, що в її біографії відбувалося постійне оновлення «батьківської» опіки. Психобіографія допомагає також розкрити імітаційну манеру творчості Марка Вовчка і зняти з неї народницьку маску.
Літературна позиція: імітація і садомазохістські сюжети
Для 24-річної Марко Вовчок українська література була епізодом у вияві її потужного чуттєвого єства. На час її української літературної слави переважна більшість любовних відносин з чоловіками мала характер «батько — донька», що відобразило ерогенність не лише її спраглої чуттєвості, але і її української творчості. Подібну ситуацію З. Фройд розглядає у праці «Дитину б’ють», стверджуючи, що з фантастичними уявленнями «дитину б’ють» пов’язані відчуття насолоди, які в онтогенезі приводять до акту автоеротичного задоволення. Семантика фантазії побиття, за Фройдом, поєднує садистське і мазохістське задоволення. Виникає вона в ранньому дитинстві і зберігається до отримання автоеротичної насолоди. Її первісною психосемантикою є: «Батько б’є дитину», а згодом, набуваючи перверсивного характеру, постане як «Мене б’є батько», тобто набуде виразно мазохістської ерогенної семантики[338]. Розвиток цієї фантазії передбачає символічного замінника батька в образі учителя і наставника. На зрілому етапі фантазія, згідно з Фройдом, стає «носієм сильного і недвозначного сексуального збудження». Так у психології дитини, «охопленої імпульсами свого батьківського комплексу»[339], відбувається формування перверсивної ерогенності. Сублімація буде пов’язана з глибинним процесом, що затримає витіснення у вродженій сексуальній конституції (у житті Марка Вовчка вона пов’язана з провідним російським психотипом творчої жінки). Усвідомлення провини, як відомо, зумовлює перетворення садизму в мазохізм, адже фантазія побиття, за Фройдом, — це «зустріч усвідомлення провини та еротики». Реальне переживання сцен побиття сприймається таким суб’єктом як нестерпне. Саме на основі яскраво вираженого в любовних історіях батьківського комплексу визрів творчий потяг Марка Вовчка до жахів кріпосницького світу і співчуття пригніченим. Оскільки фантазія побиття є неусвідомленою, то реконструювати її можна на основі постійно повторюваних мотивів у творчості Марка Вовчка, в яких виразна її сублімація, тобто десексуалізація цієї ерогенної фантазії. Для психоісторії української літератури важливі два фактори у творчості Марка Вовчка — імітація і фіксований садомазохізм.
Схильність до містифікацій, театралізацій та акторських розігрувань проявили вперше демонічні романтики (типу Байрона), які на основі імітацій порушували канони класицизму. Так, французький драматург Проспер Меріме у 1825 р. видав свої драми («Театр Клари Гасуль») як нібито французький переклад творів іспанської акторки, подаючи її вигадану автобіографію і портрет. На цьому портреті він переодягнувся жінкою в іспанському вбранні. В іншому своєму творі «Гуслі» (1827) він імітує збірник народних пісень так майстерно, що вводить в оману О. Пушкіна й А. Міцкевича.
Імітація у творчості Марка Вовчка поєднана з ерогенним, що передбачав театралізацію, тобто маскування ерогенності любовною романтизацією. Після прочитання перших оповідань Марка Вовчка, П. Куліш писатиме: «Жінка Марковича — геніальна актриса, котра приймає на себе образ молодиць та бабусь наших і лицедійствує за них так, що не скрізь угадаєш, що взято з натури, а що створено в пориві акторського захоплення»[340]. На імітаційну сутність творів Марка Вовчка вказала у нашому часі С. Павличко, зазначивши, що вони вражали «не тільки темою — життям кріпаків у дореформеній Росії, але й мовою — імітацією об’єктивного народного голосу, оповіддю, в якій не було і домішки авторського втручання»[341]. Імітація українського народного жіночого мовлення створювала спокусливу маску. Оскільки Марко Вовчок не мала таких глибинних переживань, над якими депресував Шевченко, то її письмо потрібно розглядати як грайливе, імітоване народництво, що поєднує в собі актуальну в чоловічій творчості соціально-національну проблематику кріпацької неволі і гру несвідомого, розраховану на спокушування чоловіків. Така манера письма була розрахована на «батьків», які прагнули пізнати, хто ховається за маскою народної оповідачки. У листі до Марії Вілінської О. Станкевич пише: «Крім задоволення від читання самої п’єси, надіюсь на можливість заглянути хоч трохи у внутрішній світ автора, світ, що мене дуже цікавить. Чи ви приховаєтеся і не вискажитеся ні одним словечком: від Вас можна сподіватися! Але я ж стану вглядатися і вслуховуватися і що-небудь підслухаю, а що підслухаю — скажу тільки Вам. Не жартуючи, я чекаю, що у тому, що Ви тепер будете писати, буде вимовлятися більше особистого елемента, ніж у попередніх оповіданнях»[342]. Але не він один — такий цікавий.
338
Фрейд З. «Ребенка бьют»: к вопросу о происхождении сексуальных извращений // http://psycho.dtu.ru/txt/freud.
339
Там само.
340
Цит. за: Петров В. Романи Куліша. — С. 105.
341
Павличко С. Марко Вовчок (1833—1907) // Три долі: Марко Вовчок в українській, російській та французькій літературі. — С. 17.
342
Листи до Марка Вовчка: У 2 т. — С. 115—116.