Хроніки Якуба Вендровича

-Не.

- Чи Ви є членом терористичної організації «Зелені месники»?

-Не.

- Пане Ковальські, Ви обіцяли говорити правду! То чого Ви тепер вигадуєте найдурніший спосіб захисту...

- Я не Ковальські! - зазначив Якуб, кидаючись на слідчого.

Трохи йому не пощастило і Якуб по дорозі зачепився за

кабель і впав, вдарившись чолом об ріг стола. Пройшло чимало часу, поки він прийшов до тями. Вендрович знову сидів на кріслі, цього разу прив'язаний до нього.

- Почнемо все з початку, - капітан Вовковські був втіленням надзвичайної терпимості. - Згода?

-Так.

- Прізвище і ім'я?

- Не пам'ятаю.

Цього разу казав правду. Удар об кут стола спровокував нетривалу втрату пам'яті.

- Ян Ковальські. Правда?

Слова капітана були як бальзам для запамороченого розуму арештанта.

- Якщо капітан так стверджує, то, мабуть, так і є, - усміхнувся дідок. - Поліція ж не буде брехати...

- Чи належите Ви до терористичних організацій, ціллю яких є скинути теперішню владу нашої батьківщини?

Якуб задумався. Терор. Були якісь думки в голові. Вже десь чув це слово і навіть знав його значення.

- Так, - сказав з посмішкою і поліцейський теж посміхнувся до нього у відповідь.

Таке признання явно принесло полегшення для Вов-ковські. Тепер капітан був свято переконаний, що він зловив справжнього терориста.

- Яку роль Ви виконували в тих організаціях?

Це питання спричинило певні клопоти для Якуба. Він не був впевнений. В голові перемішалися усі фрази і словосполучення, і лише одне підходило до ситуації.

- Я підробляю в них екзорцистом.

Поліцейський проігнорував ще один, як він подумав, жарт арештанта.

- Скільки у вас членів? Імена, клички?

Ведрович знову напружив пам'ять. Однак в голову приходили лише якийсь незрозумілий набір слів. Уява підкинула йому велику полицю заставлену книжками. Це виявились спогади з часів, коли Якуб був ще в другому класі, і його випадково закрили на цілу ніч у шкільній бібліотеці. В голові старця все перемішалося.

- Не пам'ятаю.

- Думаю, на сьогодні досить.

Вимученого арештанта завели до камери. Він одразу завалився на ліжко і заснув глибоким сном. Якуб прокинувся саме на вечерю. Пам'ять повернулася до нього повністю. Залишився лише головний біль. До камери зайшов практикант з вечерею. Екзорцист оглянув його уважно. Практикант не належав до категорії ідеологів.

- Хочеш трохи підзаробити? - запитав.

Спроба скорумпувати представника поліції вдалася.

- Яким чином? - практикант проковтнув гачок.

- Дам тобі п'ять старих мільйонів, тобто п'ятсот злотих за ключ від цих дверей.

- Буде не просто.

- Тисячу?

- Та я б радістю, але тут немає замка. Двері закриваються на засув.

І молодик швидко покинув камеру, допоки Якуб не встиг щось нового придумати. Дідок спочатку кинувся йому навздогін трохи нецензурщини, а потім почав переглядати вміст своїх кишень. В кишенях було все те, що мав при собі під час арешту. Приємна несподіванка, що жодна річ не зацікавила працівників поліції при обшуку. На щастя його перевірили лише на наявність зброї. В задній кишені знайшов слюсарський напильник, який використовував час від часу для підпилювання нігтів. В задумі подивився на віконні ґрати і почав їх пиляти. Рівно в одинадцятій вечора піддався останній дріт решітки.