Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
Важко зітхнувши, командир швидкою ходою пішов у відділок. Там миттєво викарапкався на третій поверх і з криками: «Я тобі зараз покажу Сектор Газа!? кинув у сміттєпровідну трубу гранату. Коли постріли припинилися, двоє поліцейських зайшли в противогазах всередину сміттєпроводу і витягли непритомного терориста.
Кілька хвилин потому і кілька сотень метрів далі Якуб втікав від поліцейської машини. Автомобіль вже майже наїжджав йому на п'яти. І раптом бігун помітив зліва від себе невисокий кам'яний паркан. Вендрович зібрався з силами і йому вдалося його перескочити. Дідок опинився на цвинтарі. Автомобіль різко загальмував і поліцейські продовжили переслідування пішки. Патрульна машина, вимкнувши сигналізацію, їхала вздовж мурів цвинтаря. Втікач плигав із могили на могилу, але біла сорочка видавала його навіть крізь нічний пейзаж цвинтаря і залишалася найкращим компасом для слідчих.
- Стій, кому кажу! Ми все одно тебе зловимо!
- Як не маєте за що зловити, то ловіть себе за ***! - відгризнувся Вендрович.
Такої зневаги поліцейські не збиралися терпіти. Почали стріляти. Навіть вдалося потрапити в ціль. Кам'яний ангел дістав кулю прямісінько в серце. Другий втратив долоню. Наступний постріл відірвав сонному коту хвіст. Якуб, не озираючись, перестрибнув через паркан і знову опинився на дорозі.
Поліцейські припинили стріляти. Тепер він вже не міг від них втекти. Втікач теж це зрозумів. І тут сталося чудо. Впоперек дороги проїхав мерседес із українськими номерами. Екзор-цист кинувся за ним.
- Стій! Зупинись! Благаю!
Машина зупинилася. Задні двері відкрилися, Якуб заскочив, і машина різко рванула вперед. Через декілька хвилин про поліцію він міг тільки згадувати, як про жахливий сон. Наш герой обернувся, щоб побачити, кому дякувати за свій порятунок. В мерседесі сиділи три українські «бізнесмени». Завдяки світлу вуличних ліхтарів, Якуб зміг розгледіти своїх рятівників. Перше, на що треба звернути увагу, так це на те, що при кожному світлі ліхтаря у них на шиї виблискували здоровенні золоті ланцюги. Та й всі інші деталі були в такому ж стилі: чорні спортивні штани, чорні шкіряні куртки на перекачаних торсах, чорні лаковані туфлі. Дула не блистіли - пістолети були воро-нені. Але найбільше погляд Вендровича прикували їхні сніжно-білі шкарпетки. Один із них дістав із кишені стерту роками і руками фотографію і десь хвилину порівнював з фізіономією нещасного дідка.
- Це він! - сказав.
Якуб почувавсь трохи невпевнено.
Ф:
- Прізвище та ім'я? - запитав капітан, коли арештанта привели на допит. Томаш задумався. Він не мав жодних документів з собою...
- Ян Ковальські, - сказав перше прізвище, яке спало йому на думку.
Реакція слідчого здивувала його.
- Брешеш, громадянине. Прізвище та ім'я?
- Я - Ян Ковальські, - наполягав на своєму Томаш.
- Та що ж ти кажеш? Зараз ми вияснимо «ху із ху!». Приведіть мені того Яна Ковальські, якого ми зловили зранку!
Один з рядових віддав честь і пішов виконувати наказ. За мить він вже був на місці. Вигляд він мав трохи знервований.
- Пане капітане!
- Що сталося?
- Камера порожня, а у вікні немає ґратів!..
- Втік, - методом дедукції зробив висновок Вовковські. -Шкода, дуже шкода. А я вже був його розколов. До ранку він би мені все виспівав.
Томаш відчув себе впевненішим.
- То той, що був в камері, був Ковальські? - перепитався для точності.
-Так.
- Як Ви й самі бачите, капітане, я тут, а не в тій камері, бо того другого там немає.
- Тобто?
- Є лише один справжній Ян Ковальські, тобто я, - гордо вдарив себе кулаком в груди, не знаючи, що цим сам підвів себе під ешафот.
На обличчі Вовковські можна було прочитати дурнувате здивування, але той не показав цього.
- Неважливо. У всякому разі ти - заарештований. Маєш право на адвоката...
- Знаю. Все, що скажу, може бути використано проти мене в суді. А ще таке, правда, за що я, взагалі-то, заарештований?
- За тероризм, за володіння незареєстрованою вогнепальною зброєю, збройний напад на міліцейський відділок... Будемо вважати це, як напад на осіб при виконанні свого професійного обов'язку... 10 людей по п'ять років за кожного... - 50 років тюрми! - проказав злісно.
- Але в Польщі, наскільки я знаю, вирок не сумується...
Капітан вже давніше почав підозрювати, що арештант глузує собі над ним і так не витримав і зірвався.
- Вон! - заверещав.
- Хочете сказати, що я вільний? - щиро зрадів Томаш.