Корабель з райдужними вітрилами
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корабель з райдужними вітрилами». Краткое содержание книги:
А як Валерій мав вчинити, що було йому робити? Йти всупереч волі батьків, не побоятися перечити їм, відчуваючи, що справжня правда все одно на його боці? Але як бути, коли він не мав власного «ігрового» варіанту? І коли можна наважитися порушити дисципліну все одно де і яку: на футбольному полі, в сім'ї, на роботі? Ну, добре. У мене перед очима є життєвий приклад Валерія, і я, по правді, не буду таким вареником, як був він. Я вчиню по-своєму. Валерій має науку, але чому не мають цієї науки мої батьки? Я певен, що коли б їм вже сьогодні гарантували, що через два з половиною роки мене без всякого клопоту і без будь-якого конкурсу приймуть в якийсь інститут, то вони вже сьогодні б почали агітувати, щоб я йшов у цей інститут, анітрохи не турбуючись тим, подобається мені та професія чи не подобається. Головне — вища освіта!
Але у мене своя голова на плечах. Я не побоюсь оволодіти ініціативою, зробити так, як знайду потрібним. Тільки, по правді, де у мене гарантія, що я зроблю все як слід? Хоча… Ще є час. Довгих два з половиною роки. Ні, значно менше. Два роки і три місяці. Як непомітно збігає час. Я й не помітив, коли щез сніг, прийшла весна і ми наші тренування перенесли з залу на футбольне поле. Не знаю, чи йому й самому цікаво, чи це він заради Максима, але полковник Швецов на своїй «Волге» з Максимовим кріслом на даху і з Максимом на передньому сидінні мало не щодня приїздить на стадіон, і вони вдвох спостерігають за нашими тренуваннями і за нашими учбовими іграми. Ї я добре знаю, що полковник і Максим добре бачать поле і добре розуміють гру. Полковник добре бачить не лише футбольне поле і розбирається не лише у футболі, за спиною у нього прожите життя, а як бути нам?
МАКСИМ ГРАБЧЕНКО
— Я так і не розпитав у них всіх, посоромився, на якому поверсі райком комсомолу і які там двері. Чи змогло б в'їхати туди моє крісло? Мабуть, змогло б. В адміністративних будинках двері широкі… А то якось незручно вийшло… На футбольні матчі і до Олега на тренування я їжджу, а приймали мене в комсомол дома. І квиток комсомольський мені теж привезли додому.
Звичайно, всім нам, всьому нашому класу, коли вдуматись, комсомольські квитки дали авансом. В комсомол прийняли і мене… А що я для комсомолу? Яка з мене користь? Що, знову прийде Ніна Олешко і почне проводити паралелі з Павкою Корчагіним? Знову повернемось на те місце, з якого почали? Павка був героєм до того, як його спіткало нещастя, а я?
Мрії, мрії, корабель з райдужними вітрилами, мила вигадка Кирила Куличенка…
Я — реальний капітан на кораблі, який існує в нашій уяві. Але я не хотів бути капітаном на такому кораблі. Я пропонував, щоб «капітанили» ми там по черзі. І вже перший «рейс» того корабля показав, що гра — не для нас, ми вже не діти. Скільки б різних умовностей всі ми гуртом не нагортали на купу, десь, в якомусь місці, на якомусь етапі, рано чи пізно, всі ми разом чи один хтось з нас зійде на землю. Ступить на реальну землю, а вона тверда. Так було, коли капітаном призначили Вадика Іванова. Дуже вже йому хотілося покидати за борт тих чортових хунтистів, хай би їх акули пожерли. І тут втрутився я…. Для чого? Адже все було умовним — і корабель, і наші вчинки. А от вчинки вже, мабуть, не можуть бути умовними… Хочемо ми того чи не хочемо, а вже й гру сприймаємо так, ніби це не гра, а дійсність, і нам приспіло приймати рішення. Єдине правильне рішення, від якого залежатиме наша доля, і доля наших товаришів, і, може, доля країни в цілому.
От я й прискіпався до Вадика — під яким прапором попливе наш корабель. Він сказав — під червоним, під нашим державним, а мало б бути, щоб прапор наш був райдужний, як і наші вітрила. Все — умовне, все у мріях, а у мріях можна протягом години чи й дня звільнити все людство від рабства. В житті так не буває…