Корабель з райдужними вітрилами
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корабель з райдужними вітрилами». Краткое содержание книги:
А він «хандрить», став таким дратівливим. Може, даремно я сказала йому, що люблю його? Може, він думає, що ця моя любов з милосердя, і тому переживає? Але як би я могла промовчати? І чому я повинна була мовчати, коли я таки справді люблю його? Смішна моя любов? Може, й смішна. Але вона є, і вона моя. І Максим мене любить. Любить і через це костричиться, гороїжиться і мало що за коси мене не скубе. Хай, хай буде злим! Може, саме ця злість, коли не віра, поставить його на ноги. Адже він теж страшенно впертий і хоче, щоб було все так, як хочеться, як бачиться, як мріється йому.
Я подамся в лікарі, вступлю до медінституту не тому, що обов'язково мушу поставити на ноги Максима. Думаю, що це зуміє зробити і Марко Ісайович, і ті, хто його консультує. А я в медицину піду, бо спорт для мене — не професія.
Коли я «скінчуся» як спортсменка, спорт в моїй особі матиме лікаря. Я хочу «лікувати» не хворих, а здорових людей. Щоб вони були ще здоровішими. Вибираю найлегший шлях? Ні! Просто людина до кінця не вивчена, і ніхто не знає, на що вона спроможна у фізичному відношенні. Адже «стеля» спортивних рекордів стає все вищою і вищою, і щось не видно тієї висоти, на якій їй слід би зупинитися. Не видно ще того «порога», через який може перечепитися спортсмен сьогоднішнього дня і спортсмен завтрашнього дня. Що ж це за диво таке — людина? Які ще скарби в ній заховані і скільки ще тих скарбів? І скільки вона всього вміє і скільки вона ще всього вмітиме?..
ОЛЕГ БОРЩОВ
— Дома у нас що робиться, по правді, і розказати важко. Хоча, власне, нічого страшного не сталося. Просто минулої неділі до нас приїхав мій старший брат Валерій разом зі своєю дружиною, моєю братовою Свєтою і моїми племінниками Вовкою і Женькою і раптом за обідом заявив:
— От що. Я їду на БАМ.
— Куди? — спокійно перепитала його мама. Вона думала про щось інше. Але тато одразу щось запідозрив, тільки одразу не міг у це повірити.
— Що? Відрядження у тебе туди? І чому посилають тебе, сімейну людину? Що, не знайшлося когось молодшого?
Я дивився на Валеру з захопленням, хоча мені все ще здавалося, що він нас розігрує. Колись, коли Валерій був ще студентом, він вмів чудово всіх розігрувати. І разом з тим я бачив, що Валерій говорить серйозно. Я дивився то на тата, то на маму і на Свєту я дивився теж… Хто-хто, а вона б мала найпершою виявити якесь занепокоєння, а вона сьорбала собі суп так спокійно, ніби Валерій повідомив батькам, що збирається з товаришами найближчої неділі на риболовлю. І коли я подивився на Свєту, то зрозумів, що Валерій не жартує і що він про все вже переговорив з нею, і вона все знає і не тільки не має нічого проти, не тільки не завадить Валерію поїхати, а навпаки — вітає його рішення. І тоді я вперше в житті не те що полюбив її і визнав своєю, рідною, такою, як і Валерій та його хлопці, а якось став поважати. І, зізнаюся чесно, до цього дня я недолюблював Свєту. Тільки тепер я зрозумів, що досі я ревнував Свєту до брата, я чомусь думав, що у мого брата мала б бути не така, а значно краща дружина. Яка? По правді, я й сам не знав, яка. А ще краще, щоб у нього не було ніякої, щоб він завжди був з нами. Правда, так я думав, коли був зовсім малим, коли перейшов лише в третій клас, тоді, як Валерій і Свєта поженилися. Потім я зрозумів, що так не буває, але мені все одно хотілося, щоб Свєтка була не такою, як вона є. А вона виявилася молодчиною! Чоловік заявляє, що поїде за тридев'ять земель, а вона собі сьорбає суп, мимохіть витирає носи то Вовці, то Женьці і бровою не веде.
Мама все ще якось розгублено посміхалася. Так посміхається людина, коли при ній розповідають щось надзвичайне, всім навкруги цікаво, і тільки вона одна не розуміє, в чому суть.
І тут Валерій пояснив:
— Та ні, ви мене не зрозуміли! На БАМ я їду не у відрядження, а працювати!