Пророчиця

Бурчав живіт — хотілося їсти. Але ще дужче кортіло пити, навіть випити, хоча б вранішнього рятівного пива.

Тут, у центрі, працювали цілодобові крамнички, Горілий навіть уже намилився встати та вдягтися, аби вийти за традиційними вже для себе ліками, та замість цього випростався під ковдрою, вимкнув світло, примружив повіки. Перележати — так це називається. Якщо вже події довкола відбуваються самопливом і від Сергія лише вимагається або їхати в цьому поїзді, або зістрибнути, то ліпше вже їхати з дотриманням усіх правил поведінки пасажира. Де першим пунктом записано: «Зберігати тверезий розум, аби не дратувати оточення й не зашкодити собі». Різні люди говорили з ним учора про різні речі, та всі, не змовляючись, радили утриматися від спиртного.

Невже це вчора так було помітно?

А чому, власне, тільки вчора?

Підвівшись на дивані, Горілий кілька хвилин посидів, чекаючи, поки голова припинить паморочитися — реакція на вчорашні скорботні поминки, — потому підвівся, знову накрутив вологий рушник на стегна, босоніж прочовгав на кухню. У холодильнику квартири, названої службовою, їстівного не виявилося нічого, хіба кілька пакетиків вівсяної кашки з фруктами швидкого приготування. Кашка — значить, кашка. Добре, хоч чайник є, електричний, і посуд. У шафці відшукалися дві початі коробочки з пакетиками чаю, чорного та фруктового. Знайшовши найбільший кухоль, Сергій закип’ятив воду, запарив два фруктові пакетики, докинув туди ще паперовий мішечок із чорною заваркою, накрив питво тарілочкою, і поки запарювалося — закалабанив у глибокому полумиску кашу. Втиснувши ранішню їжу — назвати це сніданком ніяк не повертався язик, Горілий насипав у заварену суміш побільше цукру, примостився на табуретці біля темного вікна.

Трошки полегшало не від каші чи чаю — від самого процесу. Сергій не лежав лежнем, щось робив, а в його стані це було дуже важливо і сприяло активізації розумового процесу. Тепер, сидячи на ослоні та сьорбаючи гарячу солодку рідину, Горілий нарешті спромігся навести лад у своїх думках. І відразу, перш ніж визнати правоту Нікітина й підстави для сумнівів, які мав щодо цієї історії Вольдемар, він укотре відокремив від усього, що трапилося і в що його втягували обставини, епізод із пророчицею Олесею.

Вона, ця вірна донька Матері-Бджоли, не вписувалася поки що в жодні рамки та не вкладалася в жодну логічну схему. Ані Нікітин, ані Вольдемар жодним словом не обмовилися про пророцтво, згідно з яким Коваленко прирікався на смерть. Це мало пояснення: історію з пророцтвом на широкий загал не виносили. Хлопці з розшуку, навряд чи не без додаткових велінь Зарудного, не мололи язиками — собі ж гірше. Заяву про напророчену смерть Коваленко зі зрозумілих причин не написав. І якби вони зі Шполою тоді випадково не зустріли цього дивака, навряд чи його жінка Галя комусь розповіла б, як її чоловік ходив до відьми, та ще за її вказівкою. Коли так, то цього тим більше не дізналися місцеві журналісти. Власне, за конотопських писарчуків Горілий якраз був спокійний, тут їм нема де особливо розгулятися зі своїми сенсаціями. Проте Суми не так далеко, а там преса потужніша, особливо — так звана «жовта». Але обійшлося: пророцтва Олесі відомі лише невеликому колу втаємничених, котрі з різних причин не лише вміють, а й повинні тримати язика за зубами.