Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
18. Стаття 3 Закону «Про іпотеку» чітко розмежовує зобов’язальні та речові правовідносини з приводу іпотеки. Взаємні права і обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя (вони складають зміст зобов’язання щодо іпотеки) виникають з моменту нотаріального посвідчення іпотечного договору. Якщо іпотека виникає на підставі закону, ці права та обов’язки виникають в момент настання юридичного факту, з яким закон пов’язує виникнення іпотеки. Якщо іпотека виникає на підставі рішення суду, взаємні права та обов’язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня набрання законної сили рішенням суду.
Речові права щодо іпотеки, зокрема пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно, виникає з моменту державної реєстрації іпотеки.
19. Незважаючи на встановлення ст. 3 Закону «Про іпотеку» спеціальних правил щодо пріоритету іпотеки з моменту її державної реєстрації, частина третя ст. 12 цього Закону визнає недійсними (нікчемними) правочини щодо передання без згоди іпотекодержателя предмета іпотеки в наступну іпотеку. Також нікчемними є правочини про передання іпотекодавцем без згоди іпотекодержателя предмета іпотеки у власність або володіння і користування на підставі договорів про відчуження предмета, про спільну діяльність, договорів лізингу, оренди, договорів про надання предмета іпотеки у користування. Отже, наступна іпотека, хоч би вона була зареєстрована, а попередня іпотека не була зареєстрована, якщо іпотекодержатель не дав на неї згоди, є нікчемною.
20. Закон «Про іпотеку» передбачає введення в цивільний обіг нового виду цінних паперів — заставних. Заставна — це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформляється, якщо це передбачено іпотечним договором. Заставна може передаватись шляхом вчинення індосаменту. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджене Положення про вимоги до стандартної (типової) форми бланка заставної.
21. При ліквідації юридичної особи — іпотекодавця іпотекодержатель отримує право на звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання. Це відповідає загальному правилу ч. 3 ст. 590 ЦК. Такі ж права іпотекодержатель отримує у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (частина друга ст. 33 Закону «Про іпотеку»). Це спеціальне правило підлягає переважному застосуванню перед положеннями ч. 2 ст. 12 (введення мораторію на задоволення вимог кредиторів) і ч. 1 ст. 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [134] (вона відносить вимоги, забезпечені заставою, до першої черги вимог кредиторів), оскільки в зв’язку з введенням в дію Закону «Про іпотеку» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону (п. 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону «Про іпотеку».
22. Частина 3 ст. 33 Закону «Про іпотеку» передбачає можливість застосування трьох форм звернення стягнення на предмет іпотеки: 1) шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки; 2) шляхом звернення до нотаріуса з заявою про видачу виконавчого напису; 3) шляхом укладення іпотекодавцем та іпотекодержателем договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
23. Із ст. 35 Закону «Про іпотеку» випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, звернення з заявою про видачу виконавчого напису можливі тільки за умови дотримання положень частини першої ст. 35 Закону «Про іпотеку», що передбачають: 1) пред’явлення боржникові (у відповідних випадках — також майновому поручителю) письмової вимоги про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов’язання, в якому встановлюється не менш як тридцятиденний строк для усунення порушення та міститься попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом встановленого іпотекодержателем строку, який не може бути меншим тридцяти днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки (не настали юридичні факти, що породжують матеріальне право на звернення стягнення на предмет іпотеки), але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання. Викладені правила не можна тлумачити так, що вони обмежують доступ до правосуддя, бо вони не позбавляють права на звернення до суду, а встановлюють юридичні факти, на підставі яких виникає не право на звернення до суду, а цивільне (матеріальне) право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Такими юридичними фактами є пред’явлення письмової вимоги, сплив встановленого строку та неусунення боржником порушення забезпеченого іпотекою зобов’язання.