Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
5. Перевізник, що уклав договір морського перевезення, має право застави на вантаж, що перевозиться (ст. 164 Кодексу торговельного мореплавства [34]). У силу застави, що ґрунтується на ст. 164 КТМ, перевізник має право на переважне задоволення за рахунок заставленого майна (вантажу, що перевозиться) вимог щодо відшкодування витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок вантажу, щодо оплати простою судна в порту навантаження, щодо сплати фрахту та оплати простою судна в порту вивантаження (якщо це передбачено в коносаменті або іншому документі, на підставі якого перевозився вантаж). У випадках загальної аварії вантаж, що перевозиться, вважається заставленим у забезпечення обов’язку внести аварійний внесок. Правовідносини щодо застави між перевізником та вантажовідправником (фрахтувальником, вантажоодержувачем) виникають з моменту передання вантажу перевізникові. Що стосується речово-правових відносин, в силу яких перевізник набуває переважного перед іншими кредиторами вантажовідправника (фрахтувальника, вантажоодержувача) на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна (вантажу), то вони можуть виникнути лише на підставі реєстрації застави вантажу. Спеціальні правила Кодексу торговельного мореплавства не передбачають реєстрації застави вантажу в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. До відносин з приводу застави вантажу не застосовуються положення Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207], що передбачають реєстрацію обтяжень, оскільки цей Закон при визначенні видів забезпечувальних обтяжень не називає заставу вантажу, що перевозиться морським транспортом. Зазначення у п. 4 частини першої ст. 21 цього Закону на те, що до забезпечувальних обтяжень належать «інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні», не є достатнім для висновку про те, що застава вантажу є забезпечувальним обтяженням, бо вона (застава вантажу) так не кваліфікується ні Законом, про який йдеться, ні Кодексом торговельного мореплавства [34].
Перевізник у силу частини третьої ст. 164 КТМ має право, попередньо повідомивши про це відправника або фрахтувальника та одержувача, реалізувати заставлений вантаж, а з виручених у результаті реалізації сум задовольняються вимоги перевізника (після оплати судових витрат, витрат, пов’язаних зі зберіганням і реалізацією вантажу). Слід, однак, звернути увагу на те, що перевізник у силу частини третьої ст. 164 КТМ має право продати вантаж у порядку, «передбаченому законодавством». Спеціальний порядок реалізації вантажу, що перевозиться морським торговельним судном, не встановлений. Тому реалізація вантажу має здійснюватись з додержанням правил, передбачених Правилами перевезень вантажів [340] (див. наступний пункт коментаря), чинність яких підтверджена ч. 4 ст. 310 ГК [42].
6. Статтею 51 Статуту залізниць [288] також передбачене право застави підприємств залізничного транспорту на передані їм для перевезення вантажі. Вантажі вважаються заставленими у забезпечення зобов’язання щодо внесення провізної оплати та інших платежів. Право застави діє доти, доки вантаж перебуває у віданні залізниці. У силу права застави залізниця вправі реалізувати вантаж після закінчення встановленого Правилами перевезень вантажів граничного строку зберігання, який не повинен перевищувати 30 діб. Слід, однак, враховувати, що Статут залізниць України є підзаконним актом. Тому виникнення заставного права на підставі Статуту залізниць і права на реалізацію заставленого вантажу в силу факту закінчення встановленого строку зберігання вантажу суперечило б ч. 1 ст. 574 ЦК, частині третій ст. 1 Закону «Про заставу» [64] (застава виникає в силу договору, закону або рішення суду).
Не допомагає вирішенню цього питання і перекваліфікація правовідносин, що при цьому виникають, як правовідносин щодо притримання. Правовою підставою для цього є ч. 4 ст. 916 ЦК, відповідно до якої перевізник вправі притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів. Справа в тому, що ст. 597 ЦК встановлює, що права кредитора, який притримує річ, реалізуються відповідно до ст. 591 ЦК, тобто предмет притримання підлягає реалізації з публічних торгів в порядку, встановленому законом. Але ж закон не встановлює порядку проведення публічних торгів за відсутності виконавчого документу. Так фактично виключається реалізація права перевізника на притримання вантажу. Нормативне вирішення цієї проблеми є тільки стосовно зобов’язань перевезення, що кваліфікуються як господарські. Частина 4 ст. 310 ГК дає перевізникові право реалізувати у встановленому законодавством порядку (мається на увазі, Правилами перевезення вантажів) вантаж, не одержаний протягом місяця після повідомлення перевізником одержувача про прибуття вантажу на його адресу.