Майдан. (Р)Еволюція духу
- Автор: Мухарский Антон Дмитриевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97425-1-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Майдан. (Р)Еволюція духу». Краткое содержание книги:
Публічні інтелектуали, громадські діячі, філософи, історики, письменники, художники, герої й очевидці революційних днів української історії в щоденниках, есе й ексклюзивних інтерв’ю розповіли про темний і світлий бік Майдану, версії причин і наслідків, «білих плям» і таємничих збігів у подіях листопада-лютого 2014 року.
Видання розраховане на коло читачів, яким цікава контраверсійна точка зору на українську історію, політику і культуру.
«Людина відчуває моральний потяг до людини як для того, щоб від її слова і її думки сприймати внутрішнє збудження, живити і виховувати ними свою душу, так і для того, щоб у свою чергу відкрити їй свою душу, свої бажання, радості і страждання. Тут ми маємо так зване почуття людяности, яке дає нашому роду вище значення серед інших одушевлених істот нашого світу і яке ображається виявом усякого ворожого ставленням однієї людини до іншої».
На тлі історії закритого суспільства, будованого на теорії класової боротьби, ті слова сьогодні опритомнюють і накреслюють іншу альтернативу — щирости, одвертости, співчуття, породжені справжньою релігійністю, для якої все добре не тільки добре і плідне, але й священне. Людина має бути гідною свого Творця.
В нинішній ліберальній Европі такі слова не в моді. Але саме вони зрошували той ґрунт, на якому формувалися правові й культурні інституції, що творять обличчя Заходу.
Зрештою, і за нашої пам’яті там було і є кому нагадувати абетку нашої культури, в основі якої лежать духовні вартості.
«Поняття вартости, — пише філософ Третгован, — пов’язане з поняттям обов’язку… Нам притаманна вартість, бо ми одержуємо її від джерела вартости. Це — те, що я для початку можу підвести під поняття Бога. Ми знаємо, що Він дає нам вартість. Ось чому вимога вдосконалення, що стоїть перед нами, — це абсолютна необумовлена вимога».
Однак не забуваймо, що і в Україні, і на Заході більшість людей черпає усю цю мудрість не з філософських книг, а просто з катехизму, який пригадує Страх Божий як початок усякої премудрости.
Зауважмо при цьому, що логічні арґументи тільки вчать, а виховує і тягне за собою добрий вчитель, добрий приклад.
В тому відношенні різниця між Україною і Заходом невелика. Різниця є саме у вихованні обов’язку, тобто в дотриманні слова і дотриманні принципів. Чотири покоління проходили школу партійности, яка ставила понад усе партійну вигоду і уневажнювала всякі принципи, що суперечили корисності. А тим часом обов’язок — це імператив, що діє всупереч корисності. Звідси і твердий закон, який виконується всупереч резонам вигоди.
Моральний релятивізм комуністичного виховання фактично розмивав підвалини виховання особистости. А відтак і сама особа практично була уневажнена, тобто використовувалась як знаряддя. Людина може бути метою і не може бути засобом. Цей кантівський постулат по суті є основою прав людини.
Совєтські вожді формально визнавали і навіть підписували «Деклярацію прав людини і громадянина», ухвалену 10 грудня 1948 р. в ООН. Але на практиці судили людей, які посилалися на права людини.
При такому поводженні з людиною у неї вироблялося пристосовництво і вища його форма — кар’єризм, що не визнавав моральних заборон.
Саме з цим зараз маємо справу, коли говоримо про корупцію, недієвість законів та відсутність права.
Водночас за 20 років обличчя країни змінилося. Прірва між Україною і Заходом стирається. В умовах свободи зростає творча енерґія людей.
«Часи змінюються і нас змінюють», — говорить латинське прислів’я. Людина повертається обличчям до забутої істини: духовні вартості і традиції стають визначальними в житті суспільства, яке прагне повернути собі почуття гідності і самоповаги.
ІІ
Коли писалися ті історіософські розважання, публіковані в «Дзеркалі тижня» за 11.Х, в атмосфері нашого краю ще панувала стабільність, може найспокійніша за президентства Януковича. Офіційно прокламувався напрям на Європейську інтеграцію (тут навіть у Верховній Раді була згода). З боку Заходу були нагадування про необхідність проведення справжніх реформ. Але з наближенням Вільнюського саміту залишалася тільки одна перешкода — ув’язнення Юлії Тимошенко. Однак ця тема настільки набила усім оскому, що її перестали серйозно сприймати.
Коли Янукович раптом відмовився підписувати угоду — у всіх перехопило дух! Українським суспільством це було сприйнято, як царська зневага до одуреного народу. Авторитет Президента раптом впав від найвищої позначки до найнижчої.
Більш інформовані західні ЗМІ повідомляли, що Януковича було викликано до Москви і погрожено, що в разі підписання угоди про асоціяцію з Євросоюзом Росія анексує Крим і розчленує державу.
Справжній президент мав би про це сказати своєму народові. Але народ для Януковича, як і для Путіна, — то матеріял до використання вождів.
Анекдот: — Як це Путін напав на Україну?
— Я його попросив, — сказав Янукович.