Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
— А мені про «нових рускіх» такий розказали: Значить, вирішив один братан своїх здивувати. Ну і думає, що би таке знайти, чого в інших немає. Оббігав усі бутіки, всі супермаркети — одна туфта. Ну, забрів він до якогось антиквара, каже, в натурі, нужна, канкрєтна вєщ, ну так, щоб братва з копит. Антиквар йому показує якісь барабани і каже: «Ці барабани сам Страдіварі робив. Якраз те, що треба». «Скільки?» «Десять штук». Ну, зійшлися на п'яти, братан довольний, барабани додому притаргав, братву чекає. Вечером позбиралися — всьо чин-чінарьом — водочка, хавка, тьолки. «А тепер, — каже, — я вам свою колекцію покажу. Отут у мене бібліотека» — а там справді книжок неміряно, самі раритети. «Отут, — каже, — картини. Оце, — каже, — Ріхтер малював, оце — Співаков. Оце…» А серед братви якийсь отморозок затесався, ну з інтєлігєнгов, корочє, і лізе із своїми п'ятьма копійками: «Так вони ж музиканти, вроді как…» А той йому: «Мені пох', шо музиканти. Кажу їм малюй — і малюють. А тут у мене Ван-Гоген — на Сотбісі лімон зелених вібашляв». Відморозок шось там був пискнув про Ван-Гога, але братани йому хлєбало бистро заткнули. «А отут у мене шедевр колекції — барабани від Страдіварі». Ну тут отморозок, ясне дело, не витримав і пискнув: «Братани, нас тут за лохів дєржат: Страдіварі скрипки стругав, я точно знаю.» Ну братва до хазяїна — об'ясни, мол. А той каже: «Я щас, я мігом, я всьо виясню. Єслі шо — того козла задушу в натурі». Скочив у «мерс» — і до антиквара. За півгодини вертається, довольний такий і каже: «Чуваки, спокуха, я всьо вияснив. Страдіварі, він значить скрипки чіста по пріколу для лохів робив, а для братви він робив барабани!»
— Ну да, а в нас чисто по приколу, в натурі, дорогі наші слухачі зараз невеличка рекламна пауза. Залишайтеся конкретно з нами, ми повернемося з новою порцією ваших улюблених приколів і проколів.
В слухавках почувся новий голос, і я відразу впізнав Ґорвіца. Він знову рекламував карамельки. «Купуйте карамельки CHUPA-CHUPS, — рахманним юдейським голосом закликав він. — Малята! Смокчіть CHUPA-CHUPS замість ссати силіконові груди ваших матерів. Дівчатка! Смокчіть CHUPA-CHUPS замість того, щоб облизувати прутні ваших немитих козлів. Козли! Тобто юнацтво! Скуповуйте CHUPA-CHUPS, щоб хтось ще захотів посмоктати вашого прутня! Оптовим покупцям — зваблива система знижок і безплатні обертові підставки для карамельок. Каруселя карамельок — це каруселя вашого життя, це чортове колесо вашої удачі. «Відвідайте RIESENRAD CHUPA…» — голос раптом змінився на жіночий, і я безпомилково впізнав фрау Де. Невже вона й тут контролює мене? Колесико настройки дарма що крутилося необмежено в обидвох напрямках, не давало жодного результату. «Невже вони захопили весь можливий ефір?» — нажахано подумав я. Дещо панічно зірвавши слухавки, почав роззиратися довкола. Микола спокійно спав, склавши руки на грудях, немов мрець, гіпертонік посопував у кутку, з-за ширми не долинало жодного звуку. Крізь грати пробивався місяченько, навряд чи повний, але розповнілий достатньо, щоб складати конкуренцію тюремному вічкові. Все виглядало більш-менш спокійно. Я з острахом знову натягнув слухавки, потерпаючи, що зараз почую щось непоправне на кшталт: «Aufstehen! Hinaus!»[79]
Та нараз двері беззвучно розчахнулись і в них з'явилися залиті з обидвох сторін сліпучим флуоресцентним сяйвом Фрау Де та BEAR з BEER'om — всі в білих халатах.
79
Встати! Геть! (нім.).