Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби
- Автор: Издрык Юрий Романович
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-7263-73-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Краткое содержание книги:
Пошуки власного «я» та ненастанні мовні експерименти відтворюють «історію хвороби» головного героя, яка тісно переплітається з історією його кохання і є, по суті, ще однією інтерпретацією Історії як такої.
Високий романтизм та нещадна іронія, філософські забави і чорний гумор — ось компоненти, з яких автор готує свій черговий текстовий коктейль.
* * *
Я не повинен був писати цієї книги.
Мені просто не потрібно було писати цієї книги.
Мені в жодному разі не можна було її писати.
Але я сяк-так протримався лише чотири роки. Один рік і кілька місяців, якщо говорити відверто. Однак весь цей час я носив її в собі — банальність неймовірна. Та вагітна голова гірша за неплідне лоно. Весь цей час, — коли вже послуговуватися гінекологічними аналогіями, — тривали затяжні пологи, а на кесарів розтин мозку я не погодився.
Шкода, звичайно, що немовля виявилося мертвонародженим. Ця книга жила, поки не виявилася записаною. Тепер — це чергова маленька стосторінкова труна, яку доведеться, мабуть, разом із іншим мотлохом таргати на спині аж до Судного Дня.
Сподіваюся, безкоштовний громадський адвокат, якщо й не виявиться фахівцем, то принаймні спроможеться на просте людське співчуття, навіть, коли воно не матиме жодного юриспрудентського обґрунтування.
Приємних сновидінь.
А в т о р
* * *
Художнє оформлення автора
Я знову вмощуюся під ковдрою. Я вже не пам'ятаю, коли спав не сам, тому довго морочуся з пляшкою — то кладу її під подушку, то пригортаю до грудей, забуваючи, що запалення легенів мені так і не вдалося підхопити, то підмощую під неї покривало, аби не змерзла, не дай Боже, — аж поки не згадую, де її місце і відсилаю до дупи — в буквальному сенсі. Мала паскудниця розімліла і аж пашить бажанням, але ж не виставляти її на підвіконня, не для цього я затяг цю пластикову хвойду до ліжка. Мабуть, найкращий терапевтичний ефект дала б гумова лялька із секс-шопу, — шекс-пірр-шоу, якщо вже бути відвертим до решти. Надувна Офелія зі сплутаним волоссям, уквітчаним водяними ліліями.
Ми навіть могли б порозмовляти подумки:
В о н а. Який блискучий розум — і пропав[76]!
Я. Зате все інше не пропало. Чи можу я вкластися на ваше лоно?
В о н а. Ні, принце.
Я. Мається на увазі — втулити голову у ваші коліна.
В о н а. Так, принце.
Я. Думаєш, мені йшлося про щось вульгарне?
В о н а. Нічого такого я не думаю, принце.
Я. Бо нема нічого вульгарного в тому, аби лягти між жіночих ніг.
В о н а. Що ви сказали, принце?
Я. Нічого особливого.
В о н а. Гостро, принце, дуже гостро.
Я. Бо щоб мій кінець затупити, довелося б тобі всмак настогнатися.
В о н а. Ого, дедалі гірше.
Я. Не бійсь і не розкатуй тут губу. Насьогодні забави відміняються. Йди грій мій зад, посмітюхо задрипана. Надувні офелії не тонуть.
Трохи відсунувшись від надто збудженої й гарячої сусідки, я прислухаюся, як там розповзається моїми набряклими, просоченими хімією судинами ворожий резидент Сульфазин. «Молчи, товарищ! Будь бдителен! Враг повсюду!»[77] Однак поки що він ніяк не виказує себе — явки, паролі, шифровки, — все це вийде на поверхню аж під ранок. А тим часом він лише вживається в чуже середовище, вивчає місцеві звичаї, говірки, відпрацьовує «легенду» — так, здасться, це називається на шпигунському жаргоні. Зачаїтися, дочекатися слушного моменту і аж тоді вдарити зненацька — така у нього тактика.
Я знову вбираю слухавки. DJ 107FM, паскуда, вже, мабуть, перейшов у наступну карму, курнувши на ніч доброї трави, тому мені доводиться слухати усю цю заспокійливу фіґню категорії XXL.
Однак за якусь годину, вчетверте почувши реповий REMIX «Killing Me Softly»[78], я допер, що фонограма склеєна в кільце, і коли це потриває ще трохи, я звар'юю, не дочекавшись рятівного пострілу сульфазину.
Тож довелося гарячково шукати якусь іншу опівнічну станцію.
Шкала настройки, з якою останнім часом щось таке трапилося, що я ніяк не міг вийти з діапазону приблизно 101—110FM, раптом стала сливе безрозмірною, даючи мені можливість рухатися вправо чи вліво як завгодно далеко. Яко людина послідовна, я вирішив не метатися безсистемно по нічному ефіру й рушив просто на захід, маючи за орієнтир червоне вічко індикатора. Хвилин десь за п'ять вічко заохочуюче спалахнуло і в слухавках почувся інфернальний регіт. Не інакше, як дійшов до шістсот шістдесят шостої хвилі, — подумав я. Та це виявилася гумористична програма, в якій два пришелепкуватих ді-джеї навперебій розповідали старі анекдоти, мало не лускаючи від натренованого сміху. Я без особливого труду впізнав у них своїх шалапутних астральних двійників — BEER'a з BEAR'om. От пройдисвіти! Такі ніде не пропадуть.
76
Який блискучий розум — і пропав! — тут і далі цитуються рядки з «Гамлета» в перекладі Юрія Андруховича (див.: "Четвер" №10, 2000).
77
«Молчи, товарищ! Будь бдителен! Враг повсюду!» — розповсюджені лозунги 30-х років сталінської доби, періоду повальної шпигуноманії та масових арештів.
78
«Killing Me Softly» — один з т.зв. музичних «евергрінів». Лише завдяки йому Roberta Flack (автори пісні — N. Gimblc / C. Fox) увійшла в історію рок-музики. Можливо, Іздрик згадує саме її, як і Кена Кізі — автора, фактично єдиного, але всесвітньовідомого твору, підсвідомо уподібнюючи себе до цих славетних аутсайдерів арт-процесу. Це може бути як іронічний, так і клінічний вияв своєрідної «манії величі», або ж внутрішнє прагнення змоделювати власну біографію за подібним зразком: загальновідома пристрасть Іздрика до ще одного «аутсайдера» — Д. Селінджера.