Без дозволу на розслідування
- Автор: Тимчук Віктор
- Серия: Арсен Загайгора #1
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Без дозволу на розслідування». Краткое содержание книги:
У пригодницькому романі сучасного українського письменника розповідається про мужність і героїзм радянських людей у роки війни та в мирний час, про патріотизм, любов до рідної Вітчизни.
Ми говорили про все і ні про що, як усі закохані. Навіть полічили, скільки днів нам залишилося бути нарізно, й Оля, соромлячись, призналася, що відтоді, як вирішили одружитись, кожний прожитий день закреслювала в календарі. Ми мріяли про майбутнє і планували свої відпустки використовувати тільки для подорожей. У першу чергу — Москва, Ленінград, Волгоград. Потім — Карпати, Крим, Кавказ. Ми не бачили гір і моря, а Оля ще не бачила землі з літака.
Василь знову припав до шибки і щось показав Олі на мигах, водночас хитро підморгуючи мені.
— Ой Арсене! — схопилась. — Засиділась я! Мені треба готувати вечерю, — вона нагнулась і, не зважаючи на Хаварине стовбичення під вікном, поцілувала мене. — Видужуй. І дзвони мені на роботу. Завтра забіжу до тебе.
Я залишився сам. Лежав, дурнувато-щасливо посміхаючись. У кімнаті снували легкі пахощі конвалій. Усі турботи відлетіли чорними птахами кудись за обрій, а натомість з’явилися білі голуби з рожевими очима, вони пурхали наді мною, обвівали цвітом конвалій, поміж яких нечутно, ніби плавала, ступала Оля. А за вікном догоряв день, і призахідне сонце посилало останні рожеві стріли, що пронизували яблуневі віти і впиналися у стіну кімнати. Рожевочолий батько з мудрим спокоєм дивився на мене, і мені раптом зробилося соромно свого щастя, ніби я у когось його відняв. Та, очевидно, батько не осудив би мене. Адже він теж кохав.
Я опустив ногу на підлогу і спробував стати. Біль у щиколотку ще відчувався, але притуплений, і я тішив себе думкою, що через день зовсім зникне.
Узяв зі столу теку, дістав чистий аркуш паперу і кульковою ручкою написав на ньому: Карпань, Замрика і Загайгора. Я замислив скласти список осіб, що якоюсь мірою в останні години життя булизв'язані з тими, хто пропав безвісти, і фактів. Ось який він мав вигляд:
— Карпань, Замрика і Загайгора
Карпань — Дубовенко, Шепета, блокпост
Замрика — (?)
Загайгора — Куртій, військові з машини, вінницький вокзал
Факти
1. Карпань — гроші
2. Замрика — коштовності (?)
3. Загайгора — гроші
3. Відсутність Шепети тоді і після мого від'їзду
5. Дріт
6. Буда(?)
Докази, свідчення
1. Розповідь Дубовенко, фотокартка Карпаня
2. Дріт (у мене)
3. Розповідь Горжія
4. Розповідь Куртія
Довго розглядав написане і прийшов до висновку, що негусто, але щось добув. Кидалась у вічі наявність грошей і живих свідків, які бачили Карпаня на блокпосту. Інші ланки не витримували перевірки ні побічними, ні прямими доказами. Їх ще бракувало. І я дописав:
— Встановити
1. Чи сходили Замрика і Загайгора на блокпосту?
2. Чи мав при собі коштовності Замрика?
3. Де була Шепета?
4. Хто влаштував мені пастку?
5.
Заходився по черзі обмірковувати кожен пункт. Отже, чи зійшли Замрика та батько на полустанку?.. Мою увагу привернув гуркіт мотоцикла, що долучився до стукоту жерсті. Он і Василь задивився на хвіртку. Великошич приїхав! Сьогодні прямо-таки день відвідин.
А все мати влаштувала, зробивши правильний висновок, що раз учора його не було, то він нічого не відав про мою хворобу.
— Ох і пестунчик! Ухопив ангіну в жнива!.. — голосно, бадьоро заговорив Великошич, ідучи коридором, і, не стукаючи, розчинив двері. — Люди працюють, а він бомки б’є. Ну, здоров!
Кімната відразу поменшала від його присутності. Зарипів стілець під жилавим тілом слідчого. Весело дивився на мене, попри втому на обличчі. Від нього повіяло курявою доріг, спекотним сонцем і духом бензину. На лобі червоніла смужка від захисного шолома, яким від ніколи не гребував.
— Як там у нас справи? — поцікавився я.
Роботи досить. Ти ж як себе почуваєш? Температура є?
Без усіляких передмов я мовчки відкинув ковдру, показуючи забинтовану ногу, виставив руку. У Сергія Антоновича витяглося лице.
— Хм!.. Доповідай, — наказав тоном старшого.
Після нашої розмови я відразу поїхав на блокпост…
Великошич уважно слухав, не перебиваючи та постукуючи пальцями по столі. Я йому розповів про Шепету і Дубовенко, Ніну та фотокартку Карпаня, про підозрілу відсутність Шепети, навіть про те, що мені виділось чиєсь обличчя і п’ятірня біля вікна знадвору. І, звичайно, про дріт. Коли я замовк, Сергій Антонович потер долоні, мовби збирався з кимось борюкатись.
— Та-а-к, — проказав. — І Ніна досі не знає, що за п'ять кілометрів од неї живе її рідна бабуся. Ех, війна!.. Не чекав, що полустанок трохи доповнить картину. Не чекав. Значить, скрізь гроші. І хтось тебе вистежив. Значить, комусь наступив на кінчик хвоста. Шепета? Може й вона вивести. Одного не доберу: хто і як дізнався, що ти поїдеш на блокпост?