Сімнадцять спалахів весни
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #8
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Сімнадцять спалахів весни». Краткое содержание книги:
Мюллер сховав донесення в папку і підняв трубку телефону.
— Мюллер, — відповів він, — слухає вас.
— «Товариша» Мюллера вітає «товариш» Шелленберг, — пожартував начальник політичної розвідки. — Чи вам більше до вподоби звертання «містер»?
— Мені більше до вподоби звертання «Мюллер», — сказав шеф гестапо. — Категорично, скромно і зі смаком. Я слухаю вас, дружище.
Шелленберг прикрив трубку телефону долонею й подивився на Штірліца. Той сказав:
— Еге ж. І зразу ж у лоб. А то він вислизне, як лис…
— Дружище, — сказав Шелленберг, — до мене прийшов Штірліц, ви, мабуть, пам'ятаєте його… Так? Тим більше. Він просто розгубився: або за ним стежать злочинці, а він живе в лісі сам-один; або йому на хвіст сіли ваші люди. Ви не допомогли б розібратися в цьому ділі?
— Якої марки його автомобіль?
— Якої марки ваш автомобіль? — знову закривши трубку долонею, спитав Шелленберг.
— «Хорх».
— Та не закривайте ви долонею трубки, — долинув голос Мюллера, — хай візьме трубку Штірліц.
— Ви що, всевидець? — спитав Шелленберг.
Штірліц узяв трубку й сказав:
— Хайль Гітлер!
— Добрий день, дружище, — відповів Мюллер. — Номерний знак вашої машини часом не ВКР-821?
— Саме так, обергрупенфюрер…
— Де вони сіли вам на хвіст? На Курфюрстендам?
— Ні. На Фрідріхштрасе.
— Відірвалися ви від них на Ветераненштрасе?
— Так точно.
Мюллер засміявся:
— Я їм в'язи поскручую — називається робота! Не хвилюйтесь, Штірліц, за вами йшли не злочинці. Живіть собі спокійно в своєму лісі. Це були наші люди. Вони водять «хорх», схожий на ваш… Одного американця з південних штатів. Кажу вам, живіть собі, як жили, але якщо мені, понад усяке сподівання, сплутавши вас знову з американцем, донесуть, що ви буваєте в «Цигойнакеллер» на Кудам, я покривати вас не стану…
«Цигойнакеллер» — «Циганський підвал» — невеличкий кабак, куди було заборонено ходити військовим і членам партії.
— А коли мені треба там бувати в службових справах? — спитав Штірліц.
— Все одно — посміхнувся Мюллер, — якщо хочете призначати зустрічі своїм людям в клоаках, краще йдіть у «Мехіко».
Це був «хитрий» кабак Мюллера, в ньому працювала контррозвідка. Штірліц знав це від Шелленберга. Той, звичайно, не мав права говорити про це: було видано спеціальний циркуляр, який забороняв ходити в «Мехікобар» членам партії і військовим, тому наївні балакуни вважали себе там у повній безпеці, їм і на думку не спадало, що кожен столик прослухує гестапо.
— Тоді спасибі, — відповів Штірліц. — Якщо ви мені даєте санкцію, я призначатиму зустрічі з моїми людьми саме в «Мехіко». Але коли мене візьмуть за барки — я прийду до вас по допомогу.
— Приходьте. Завжди буду радий бачити вас, дружище. Хайль Гітлер!
Штірліц повернувся до себе з дивним почуттям: взагалі він повірив Мюллерові, бо той грав з відкритими картами. Але чи не занадто з відкритими? Почуття міри — це найголовніше в будь-якій роботі. В розвідці — особливо. Часом навіть надмірна підозріливість здавалася Штірліцу менш небезпечною, ніж зайва відвертість.
«Мюллеру.
Цілком секретно. Надруковано в одному примірнику.
Сьогодні о 19.42 об'єкт викликав службову машину ВКН-441. Об'єкт попросив шофера відвезти його до зупинки метро «Міттльплац». Тут він вийшов з машини. Спроба виявити об'єкт на інших зупинках не мала успіху.
Вернер»
Мюллер сховав це донесення в свою пошарпану папку, де лежали надзвичайно секретні й дуже важливі справи, і знов повернувся до вивчення матеріалів про Штірліца. Він відзначив червоним олівцем те місце, де повідомлялося, що вільний час об'єкт полюбляє проводити в музеях, призначаючи там побачення своїм агентам.
Обергрупенфюрер СС Карл Вольф передав листа особистому пілоту Гіммлера.
— Якщо вас зіб'ють, — сказав він лагідним голосом, — на війні як на війні — все може бути, ви мусите цього листа спалити ще до того, як відстебнете лямки парашута.
— Я не можу спалити листа до того, як відстебну лямки парашута, — відповів педантичний пілот, — бо мене тягтиме по землі. Але перше, що я зроблю, відстебнувши лямки, — то це спалю листа.
— Добре, — посміхнувся Вольф. — Що ж, погодимося на цей варіант. Причому ви мусите спалити листа, навіть коли вас підіб'ють над рейхом.