Право на пиво
- Автор: Копил Віталій, Сандлер Юлія
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-90-6
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Право на пиво». Краткое содержание книги:
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!
Саме так, ми знайшли цього… Ну, не знаю, як описати Бога. А ви хіба самі не знаєте? Давно, кажете, було? Смішно… Ну так ось.
Дідок, значить, підійшов до цього Бога… Ну, не знаю, може і є інший. Ви у що вірите? Більше не буду…
Розмова? Пам’ятаю, звісно. Ну не до деталей — зарозумно якось вони розмовляли, але своїми словами…
Дідок, задихаючись, запитує: «Боже?». Ну, може, це було не запитання. Можливо, здивування, не можу сказати точніше.
— Допустимо. Ну і чого ж тобі від мене треба, — відповів… ну, я не буду називати його Богом, яка різниця? Отже, Бог відповів.
— Я прожив довге життя, але і досі у мене залишилися запитання. Мені б хотілося пізнати істину, — промовив професор. Ну, я розумію, що шибанутий. Але усе-таки кудись же він нас завів…
— Істину? І що ж ти під цим розумієш?
— Ну, дай мені відповіді на запитання.
— З якої це радості я мушу на них відповідати?
— Ну, ти ж — всемогутній!
— Варто декілька тисяч років тому зробити одну маленьку помилку — і ось маєш подарунок. І що ж у тебе за запитання?
— Навіщо ми живемо? Що буде після смерті? Чи є душа? — задихаючись, з останніх сил професор ставив запитання у такому дусі хвилин десять.
— Ось, значить, як… Замість того, щоб думати самому — просто взяти, прийти й отримати готові відповіді… Як же ви мені набридли. Нікчемні потвори, які пишаються своїм розумом, називають себе вінцем природи, а самі не спроможні розв’язати найпростіші…
Ось після цих слів ноги у професора підігнулися, і він упав, знепритомнівши. Більше до тями він так і не прийшов, між іншим… А Бог тим часом звернувся до мене й спитав, що потрібно мені.
А що мені може бути потрібно? Тут така справа вийшла — курс розраховував Макс. Машина його не зберегла, а сам Макс не те що курсу, як звуть його пригадати не міг… Зовсім спився. Отже, без професора дорогу назад було не знайти. А той уже майже труп. От я Богу чесно й відповів: повернутися додому. Ну не просити ж цього кілера до тями приводити, правильно?
Що зробив Бог? Я перед вами, невже складно збагнути? Зрозуміло, це він підказав дорогу, інакше ми б не знайшли. Ну, телепортнув нас на корабель і визначив курс. Точно вам кажу — так і було! Ну так, я п’яний. А ви після такого що б робили? Неділя польоту на автопілоті і згадки про розмову… Ми з Максом уже майже повністю спустошили один контейнер «Оболоні». Хіба ви не знаєте, навіщо я тут? Дивно. Ну я ж вам усе розповів. Чого я хочу? Я… Та, розумієте, треба набратись зухвалості. Пиво допомагає, звісно. Навіщо, по-вашому, я його стільки пив? Не знаєте? Готувався! Будь ласка, беріть усе — корабель, пиво, якщо бажаєте, візьміть душу професора, пане Сата… Мефі.. Пане дияволе… Тільки поверніть нас назад, на планету Оболонь!!!
Владислав Виставний
Марс ис дас,
або
«Оболонь» атакує!
1 січня 20… року. Цього ранку, скориставшись безпорадністю землян після новорічного розслабленсу, марсіяни завдали першого удару.
Між нами, землянами, кажучи, напад марсіян не був уже зовсім несподіваним.
Диво бере, коли згадаєш, як легковажно ми ставилися до зникнення однієї за одною дослідницьких станцій, що летіли до Марса. Просто вражає наївність учених, які вважали військові орбітальні станції марсіян за звичайні шматки космічного сміття! Якщо земляни не розуміються на марсіянському дизайні — це ще не привід для програми «Фобос», агресивної й авантюрної за своєю суттю. Як, по-вашому, мали сприйняти марсіяни ці два потворні агрегати, що з маніакальною завзятістю перлися через космос з єдиною метою — взяти зразки новітнього марсіанського захисного покриття?!
Залишається дивуватися терпцю марсіян, які дозволяли американським супутникам-шпигунам фотографувати свої військові об’єкти. А те, що земляни вважали ці споруди горами та западинами — погодьтеся, їхня, тобто наша власна проблема. Важливий сам факт нахабного і безпардонного розглядання.
А той факт, що одного дня поверхнею їхньої планети взявся раптом плазувати американський робот-розвідник, став приводом для сімейного скандалу і розлучення Генерального секретаря і Генералісимуса Північної півкулі Червоної планети.
Південна ж півкуля намагалася протидіяти. Однак мирні засоби виявилися не ефективними. Розповсюджуваний через подвійних агентів на Землі скептицизм і невіра у можливість життя на Марсі, навіть громадське обурення, отруйний сарказм і гоніння на фантастів не дали належних результатів.