Право на пиво
- Автор: Копил Віталій, Сандлер Юлія
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-90-6
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Право на пиво». Краткое содержание книги:
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!
Головне, що у його мозку вдалося відтворити загублений рецепт пива «Оболонь», при згадуванні якого колишні марсіяни починали стогнати, як коти напровесні, і дряпати нігтями стіни.
10 березня 20.. р. На підземній базі у штаті Невада українськими фахівцями, перевезеними таємно в опечатаних товарних вагонах було негайно організоване виробництво «Оболоні» у планетарних масштабах. І тут-таки виробництво завмерло майже на тиждень: знуджені фахівці дегустували цю новітню зброю масового… ні, не знищення — швидше, насолодження, вибачте за вульгарність…
15 березня 20… р. Вдалося знову налагодити виробництво «Оболоні». Виявлені новітні марсіянські агенти були відразу нею напоєні і нагодовані таранею. Агентурна мережа Марса знову зазнала фіаско.
20 березня 20… р. Стратегічні ракети терміново позбувалися ядерної начинки і заряджалися самоскерованими касетами із пляшками «Оболоні». Так паралельно і зовсім безболісно була вирішена проблема ядерного роззброєння.
1 квітня 20… р. Ракетами типу «Сатурн» у бік Марса було запущено сто залізничних цистерн із «Оболонню». Навздогін стартувало кілька тисяч балістичних ракет із пляшками.
25 грудня 20… р. Цистерни досягли марсіанської орбіти. «Фобос» і «Деймос» відкрили безладний вогонь з усіх видів марсіанської зброї. П’ятдесят цистерн земляни втратили, але замерзлі хмари «Оболоні» прорвалися в атмосферу і додали їй приємного, з легкою гіркуватістю від гальмування запаху. Вцілілі ж цистерни розірвалися там, де й планували фахівці Росавіакосмосу і НАСА — над мирними містами і військовими базами агресорів.
Не встигли марсіяни принюхатися до незнайомого, але хвилюючого аромату, як їм на голови на гальмівних парашутах опустилися мільйони пляшок «Оболоні».
Дарма найбільш стійкі військові закликали підлеглих і населення не доторкатися до підступних пляшок. Де там! На Марсі давно вже ходили чутки про цей чарівний напій.
За годину все було скінчено. Генеральний секретар Північної півкулі, побачивши, як Генералісимус цмуляє «Оболонь» з горлечка, розклав себе на молекули. Лідери Південної півкулі пили пиво мовчки: смакували.
31 грудня 20… р. Земля одержала послання з Марса: «Ми добровільно приєднуємося до Землі. Телетайпуйте рецепт «Оболоні». З вашим Новим роком!»
Так, це був видатний день! Це був день перемоги пива над інопланетним розумом!
І ніколи ще людство не зустрічало 1 січня з такою радістю!
Бо цей ранок нової ери воно зустрічало зі своїм улюбленим пивом «Оболонь»!
Михайло Рашевський
Цей старий Новий рік
— Оболонь! Оболоню, друже, ти де пропав? — з вентиляційних ґрат висунулася кошлата голова Михася. Борода войовничо здиблена, брови суворо насуплені, ніздрі роздуті. Йой, які ми грізні! Гнівно зиркнув по сторонах, замурмотав щось мало зрозуміле і поліз назад у вентиляцію.
— Та тут я, тут, — крикнув йому вслід. Якщо можна це назвати «криком». Швидше, «голосним шепотом». — Тихіше, Михасю! Давай скоренько до мене!
— Овва! Що ж ти, нехай тебе Мара забере, досі прохолоджуєшся у своїй вотчині! — Михась нечутно стрибнув на підлогу і відразу Другим стрибком опинився поруч зі мною. — Наші вже майже всі зібралися, чекають на голову, а він від підопічних ніяк не відірветься. Кидай усе до чор… еее… сарайників укупі з клунниками й летімо! Цигель, цигель, ай-лю-лю! Вони тебе ніколи не відпустять, їх же тут мільйон!
Ну, не мільйон, звичайно, але сто сорок душ буде. А якщо живність їхню хатню взяти (тарганів і мурах не рахувати!), то і всі дві сотні набереться. І за кожним простеж, то павутину у візерунки заплети, то коляску з дитиною малою поколихай, то конфорку під чайником забутим вимкни, то сварку втихомир. І що взамін? Склянка молока й окраєць хліба? І то лише одиниці пам’ятають. Мені ці «кисломолочні продукти» і «хлібобулочні вироби» якось байдужі, увага і пошана важливіші. А все ж не кинеш. Бо свої, рідненькі.
Ой, хіба я не відрекомендувався? Вибачення уклінно прошу, шановні. Оболонь. Домовик.
Так, домовик. А що тут такого? Між іншим, захисник, і зовсім не капосник. Ну, іноді, щоправда, проводимо укупі (як це по-вашому) «сеанси групової терапії». Тобто, коли зовсім уже родина розвалюватися починає, і не допомагають наші домовленості, тоді ми галасуємо. Ну, обурюємося просто. Голосно. Явно. І — допомагає! А ви нас за це… як там… Поттер Гейтсами обзиваєте. І неправда. Ніякі ми не Поттери. Це у закордонних домовиків такі клички. Може, ви «Портер» кажете, а ми не розбираємо? Коли «Портер», тоді добре, тоді обзивайтеся. «Портер» ми любимо. Тутешній. Оболоньський. А за Гейтса ще відповісте! Чужинськими прізвиськами та по своїх — некультурно. «Ви ще не відчули щастя групової терапії домовиків? Тоді ми йдемо до вас!» Хе-хе!