Право на пиво
- Автор: Копил Віталій, Сандлер Юлія
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-90-6
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Право на пиво». Краткое содержание книги:
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!
— Як це все розуміти, пане Холмс? — аріаднський аташе впритул підійшов до Холмса.
— Дуже просто, пане аташе. Micс Марпл знала, що її спробують втягнути в провокацію, і що весь цей фільм — підробка, досить мистецьки зроблена моїм помічником. Адже так званого приладу для контролю поверхні Абсолютного Відбивача не існує. Точніше, він існує, але знаходиться на Землі, і розміри його більші, ніж весь наш корабель. А те, куди я засовував пляшку «Оболоні» називається еталоном часу.
— Холмсе, Ви забуваєтеся. Провокувати ні в чому не винну дівчину, у результаті чого цей ковбой, — аріаднинський аташе тицьнув пальцем у Гурова, — б’є її по обличчю. Ви за це відповісте, капітане.
— Ай-я-яй. Скільки праведного гніву… переграєте, Бонде. Актор з вас нікудишній. По-перше, місс Марпл отримала зароблене — вона дійсно вбила пана Мюррея, а по-друге, усе це я затіяв ось для чого, — Холмс витяг з кишені комбінезона пульт дистанційного керування і натиснув на ньому кнопку. І тієї ж миті кают-компанія сповнилася якимось шурхотом, — це ввімкнувся голосний корабельний зв’язок.
«Дженні, це я, Ватсон, — приглушений голос помічника капітана заповнив увесь простір кают-компанії, — Холмс задумав узяти тебе на пушку. За кілька годин усіх вас покличуть до кают-компанії, де покажуть фільм, у якому начебто знято, як ти вбиваєш Моріарті. Усе це блеф. Запам’ятай, блеф. Не розколися. І передай це аташе, щоб він дров не наламав. Усе».
— Ватсоне, коли Ви стали на шлях зрадництва? — здавалося, Холмс дивився на свого помічника з неприхованим презирством, не зважаючи на наведений на нього бластер.
— Сер, зараз це не важливо. Ви арештовані. Ми не будемо стрибати в гіперпростір.
— Звичайно не будемо. Вбивця ж знайдений. І співучасники теж. Здайте зброю, — Холмс простягнув ліву руку до Ватсона. Його правиця, опущена уздовж тіла, продовжувала стискати бластер. Ватсон розсміявся і, прицілившись у свого капітана, натиснув на спусковий гачок.
Тепер настала черга сміятися Холмсу:
— Ватсоне, Ваш бластер розряжений, а мій, — Холмс підняв праву руку, — ні.
Спалах концентрованого світла відкинув Ватсона, і він мертвий звалився на підлогу.
— Не рухатися, — пролунало за спиною Холмса. Той повільно обернувся. Гуров із бластером у руці дивився на Бонда. Той так і завмер з рукою на півдорозі до кишені піджака.
— Браво, Гуров, — Холмс підійшов до аташе. — Містер Бонд, — Холмс зробив ще крок і практично впритул підійшов до аріаднинського аташе, — я попрошу віддати мені те, що Вам передала місс Марпл.
— Я не зрозумію, про що ви. Не забувайте — я дипломат суверенної планети.
— Пане Бонд, якщо ви зараз не віддасте те, що я у вас прошу, то за десять хвилин я віддам команду на перехід у гіперпростір.
Бонд презирливо смикнув плечима:
— Віддавайте.
— Тільки у вас не буде жодних шансів урятуватися.
— Це чому ж?
— У вашу біокапсулу я не подам команди на запуск програми анабіозу. А знаєте, що відбувається з живими істотами, які перетинають Гіпер у свідомості? У вашій родині божевільних не було?
— Ви забуваєтеся!
— Ми гаємо час. Пане Гуров, зв’яжіть пана аташе, а я пішов готувати «Гермес» до переходу в гіперпростір.
— Із задоволенням, сер.
— Чорт із вами, — аріаднинський аташе витяг запонку з лівої манжети сорочки і простягнув її Холмсу. — У запонці чіп з інформацією.
Три хвилини до розрахункового часу прибуття «Гермеса» у космопорт «Незалежний», планета Аріадна.
— Сер, за мою допомогу ви обіцяли мені все розповісти, а також дозволити посидіти у кріслі другого пілота.
— Свої обіцянки я виконую. Сідайте і пристебніться пасками, Гуров.
— Слухаюся, сер, — росіянин швидко сів у крісло другого пілота і спритно пристебнувся ременями.
— Готовий?
— Так.
— А тепер давай запитання. У тебе є три хвилини.
— Хто такий Мюррей? — миттєво пішло перше запитання.
— Професор Моріарті.
Росіянин присвиснув.
— Тепер я розумію Землю, що дала вам повноваження АА01. А як ви здогадалися, що убивця місс Марпл?
— Просто проаналізував усю наявну в мене інформацію. Напевно Моріарті був по вуха закоханий у цю спортсменку-красуню. I напевно, це вона його підбила на зраду. Пригадай, що про нього писали газети. Його життєвий шлях — немов крутий слалом. Тільки замість прапорців — жінки та наукові відкриття.