Право на пиво
- Автор: Копил Віталій, Сандлер Юлія
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-90-6
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Право на пиво». Краткое содержание книги:
Пам’ятайте тільки про одне: якщо навіть гарного пива надто багато — це погано. Тому п’ємо в міру! Де мій келих? Наливай!
Не секрет, що пиво є улюбленим напоєм фанів, тобто аматорів фантастики. І саме конкурс оповідань про пиво викликав широкий резонанс серед письменницької та читацької громадськості. Отже, відкоркуйте пляшечку «Оболоні» і починайте читати. Це чтиво пасує під пиво!
— А навіщо ж вона його вбила, коли він уже погодився співробітничати з аріаднинцями?
— Хочеться думати, що останньої миті професор отямився і спробував виправити ситуацію. Слідство покаже.
— А як же її алібі?
— З цим узагалі просто. Мій помічник Ватсон вліз у пам’ять бортового комп’ютера і підкорегував файл від дев’ятого лютого з даними про роботу електронних замків. Прибрав інформацію про те, що місс Марпл уночі виходила зі своєї каюти і заходила до каюти професора.
— А навіщо весь цей цирк із фільмом?
— Мені треба було натиснути на аташе. Адже Марпл передала документи йому — він дипломатичний працівник, має імунітет. А натиснути я міг, тільки привселюдно викривши вбивцю. Ознайомившись із роздруківкою перевірки електронних замків, я зрозумів: тут щось не чисто. Убивця мав відкрити двері каюти професора. Не через ілюмінатор же він до нього вліз! Тому я сам зазирнув до відповідного файлу. Там було те саме, що й у роздруківці. Але в електронному журналі роботи з комп’ютером була зареєстрована робота з цим файлом за годину до мого наказу Ватсону зробити мені роздруківку. Зробити це міг тільки він. Тому саме Ватсону я віддав наказ зробити фільм-провокацію, сподіваючись, що він зв’яжеться з Марпл і попередить її. Так і сталося. При цьому я подбав, аби Ватсон своєї каюти не залишав. Ну а взяти під контроль усі засоби зв’язку — справа техніки. Все, Гуров, настав час сідати на Аріадну!
З гальмівного двигуна вирвався сніп полум’я. «Гермес» здригнувся і почав скидати висоту. Тієї ж миті в рубці керування загуркотів металевий голос Центрального Бортового Комп’ютера:
— Гальмовий імпульс пройшов нормально. Швидкість корабля розрахункова. Космодром дав гліссаду планування.
І знову вдарив сніп полум’я.
— Коригуючий імпульс пройшов нормально. Ми на гліссаді планування. Висота тридцять кілометрів… двадцять… п’ять...
Сімсот метрів… чотириста… сто… десять… метр.
— Є торкання. Швидкість розрахункова.
— Включено реверс.
— Випущено гальмівний парашут.
— Зупинка.
— Ну от і все Гуров, ми на Аріадні, — Холмс не поспішаючи відстібав ремені безпеки, — і як завжди вчасно!
— Дякую, сер.
— За що, Леве Івановичу?
— За те, що дозволили взяти участь у такій пригоді. Це навіть цікавіше, ніж летіти до подружки за 237 світлових років! — обоє чоловіків розреготалися.
— Це точно!
— То, може, ввечері по пивцю, сер?
— Неодмінно!
Олександр Шебанов
Пілот із Оболоні
Ви хочете почути мою історію? Зрозуміло, саме тому я тут, чи не так?.. Маленьке прохання — будь ласка, вимкніть це світло. Воно дуже мерехтить. Не можете? Тоді зробіть його хоча б не таким яскравим… Дякую.
Давайте я розпочну з початку. Ну, в усякому разі, мені здається, що це він. Я і Макс були пілотами компанії «Трансстаранлімітед». Та ще собі робота, але… Пробачте, відволікаюсь. Ми пілотували вантажний корабель під назвою «Орхідея». Зрозуміло, не зовсім відповідна назва, з квітами він не мав нічого спільного, але ж не найгірший варіант. Я пілотував і… Вибачте, вже повертаюся до суті. Взагалі, ми були найняті, щоб перевозити вантаж із однієї прикордонної планети. Уклали дуже вигідний контракт. Власне, це мав бути наш перший рейс. Планета називалася «Оболонь» — це слово відтепер я пам’ятатиму вічно! Вона знаменита своїм пивом, яке поставляється у всі закутки, освоєні людством. Якби ви бували на ній… Не доводилось? Ну, не так уже й багато втратили, як на мій погляд. Населення — щось близько десяти мільйонів чоловік, зайняте, в основному, виробництвом саме цього пива. Вікові традиції якості й усе таке… Це не реклама, просто хотів… Вибачте…
Так ось, про що я? Ми мали забрати вантаж. Зрозуміло, це були контейнери з пивом «Оболонь» — за назвою планети, так собі гадаю.
Ми навантажились по саму зав’язку і очікували тільки на команду диспетчера, щоб закрити шлюз і стартувати. Власне, команда мала надійти з хвилини на хвилину. Макс сидів і дегустував пиво. Скільки його пам’ятаю з попередніх контрактів, він завжди казав, що необхідно ретельно оглянути вантаж, який везеш. Ось Макс його і «оглядав». Я в ті часи пива зовсім не пив, тому просто сидів і дивився в наш багатофункціональний дисплей. Однак, там не було нічого особливого. Охорона байдикувала і пила пиво, яке мала охороняти. А нам що? На подібний випадок компанією були заплановані деякі витрати, а я сам… Трохи терпіння, я вже майже приступив до найголовнішого.