Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Потім 4.10.1959 фотографується зворотній бік Місяця («наші ракети — лучшіє в міре!»), а кульмінацією космічного дійства стає запуск у космос совєцького майора Ю. Гагаріна 12.04.1961. Зеніт усіх совєцьких космічних проектів; а разом і початок їх швидкого занепаду. А президент Дж. Кеннеді тим часом обіцяє, що США висадять людину на Місяць іще до кінця десятиріччя; як і сталося. Для Москви цей виноград назавжди полишиться зеленим, хоч вони й навряд чи належно зрозуміють усю глибину своєї поразки.
Тим часом, діє й друга сторона. Президент США Двайт Айзенгауер 17.07.1959 проголошує заснування щорічного «Тижня пораблених націй», а серед них є й ворог № 1 в очах Москви — українська. Тема є актуальною, тема підхоплюється іншими та на черговій сесії Ґенеральної Асамблеї ООН 1960 — прем’єр Канади Джон Діффенбейкер гостро засуджує московський колоніалізм. Повторюючи та підсилюючи свої звинувачення 22.11.1961 на конференції в Торонто. Все це — не марно, бо восени 1959 на Закарпатті проходять широкомасштабні військові маневри. Преса Заходу роз’яснює та заспокоює, що це не підготовка совєцького наступу на рештки Європи, ні. Це, мовляв, справа внутрішня. Під видом маневрів — масштабна каральна операція проти залишків українського національно–визвольного руху. А таке нікому в Європі, бачите, не загрожує.
Влітку ж — 1.06.1962 Хрущов підвищує ціни на м’ясні вироби та м’ясо, чим викликає соціальний вибух, — в одному невеличкому Новочеркаську — відразу пів тисячі жертв.
Але, — Хрущов тут — Хрущов там. Восени 1962 він провокує ще й Кубинську кризу: домовляється з не менш войовничим Фіделем. Цей дозволяє Хрущову встановити на Кубі совєцькі балістичні ракети, націлені на весь густо заселений схід США. А тим перетворивши Кубу на мішень для відповідного удару (а може — й превентивного, чому ні?). На неї вистачило б і трійки атомових бомб, щоб не полишити нічого.
Американські розвідувальні літаки П-2 негайно все це фотографують в деталях та виникає гучний скандал в ООН, з наступною блокадою Куби 22.10–21.11.1962 та під тиском світової громадськості совєти вимушені вже 28.10.1962 забрати свої ракети назад, за море.
Якщо Хрущов і дійсно прагнув перевершити великого провокатора Сталіна, що так його принижував, то це повністю вдалося. Бо то була чиста авантюра з тими ракетами, провокація від початку і до кінця, брудний шантаж. Та могла дорого обійтися ініціаторам; власне — їх народам, долею яких вони свідомо грали.
Бо, не тим було реальне співвідношення сил.
По отриманні відомостей розвідки з Куби командуючий стратеґічними повітряними силами США (а ним був на той час відомий ґенерал Кертіс Лімей) зібрав за кілька днів на старт армаду з 700 важких стратосферних бомбардувальників В-52, навантажену атомовою зброєю. Кожен із них був здатний обернути на попіл мільйонне місто, а совєцькі засоби протиповітряної оборони були безсилі проти них. Та якби «наш Нікіта Сєргєєвіч» своєчасно не підібгав хвоста та не забрався геть з Куби — Совєцького Союзу могло би не бути вже 50 років тому. Це було чи не єдине його розумне рішення, але — яке ж…
Потім гучно провалюється совєцький всесвітній фестиваль молоді в Гельсінкі, проти нього не вшухають демонстрації вільної фінської молоді, фестиваль демонстративно покидають делегації країн Третього світу, на яких робить ставку СССР: Дагомеї, Нігерії, Сенегалу, Уганди, Цейлону…
А останню крапку на політичній кар’єрі Н. Хрущова ставить політичний процес над убивцею С. Бандери — Богданом Сташінськім в Карлсруе 8–10.10.1962. Весь кінець 1962 та початок 1963 — то хвилі народних протестних демонстрацій мало не по всіх країнах світу.
Так, знаючи все це — спитаємо тепер себе, чи міг по всьому цьому Хрущов прикласти руку також і до вбивства американського президента? — та так, безумовно (чи дійсно приклав — то вже зовсім інша річ, ви розумієте). А, як зважити все попередне до кінця, — то може було би й дещо дивно, якби не приклав. Хоч підкреслимо саме тут же — жодних вірогідних доказів на це немає.
Бо, це людина розумна, наділена логікою — в стані розібратись у завилих пов’язаннях причин та їх наслідків. А ці — палеолітичні залишки в сучасності, з їх дологічним та маґічним мисленням? Їм такі тонкощі просто недоступні, для них є одне, але понад важливе: якщо щось там трапилося — «кто за етім стоіт?» Бо для них — певний, за всім, аж до подій в Новочеркаську або Джезказгані — стояв американський «імпєріалізм», а вже за цим останнім — хто ж, як не президент?
Все це — одне до одного, як у тих середньовічних християнських монахів, невігласних але як же праведних, — в усіх негараздах був винний тільки диявол; певний, навіть у тих вошах, яких так легко було позбутись. Бо, маґічне мислення — то є маґічне мислення, і нічого тут не поробиш.