Азартні ігри з долею

— Я думаю, що пан Дідович це має знати, — долучився до розмови Тюдор. — Він наказав своїм людям тут все пильнувати.

Жміре явно не подобалося, що Франко знову втручається, тому він накинувся на нього:

— Не заплутуйте слідства, професоре! Це не ваша робота.

— Я лише хочу допомогти. Шантек мені зізнався, що бачив Дуду, як той ошивається коло кухні, одягнений як офіціант, і я відразу ж переказав це панові Дідовичу.

— Гаразд, перевіримо це, коли він повернеться, — буркнув Жміре, не приховуючи досади від Тюдорового втручання.

— А можна дізнатися, де він зараз?

— Не докучайте мені, професоре! — Жміре майже зірвався на нього. — Якщо вам аж так припекло, то ви можете знайти його в готельній каплиці. Цієї миті він там допитує отця Луку.

Франко виявив бажання відразу ж навідатись до каплиці не стільки через Дідовича, як через ті останні слова, які він почув. Чому зараз отець Лука опинився у центрі уваги? Це не може відбуватися без якогось зв’язку з тим, що сталося. Оскільки він не знав, де каплиця, він запитав портьє, і той його провів коридором на нижньому поверсі до дверей, які нічим не відрізнялися від усіх інших, лише над ними висів маленький хрест. Двері були напіввідчинені, тож Тюдор спинився, аби непоміченим почути, про що говорять всередині. До нього долинув голос Дідовича:

— Превелебний, чи можете ви мені пояснити, як так трапилось, що ви прийшли в готель саме тоді... за декілька хвилин до цього прикрого випадку?

— Може, я тепер підозрюваний? — озвався отець Лука.

— Боже борони! Це рутинне опитування, яке ми мусимо провести з усіма, хто був на той час поблизу. Ми маємо відтворити цілісну картину обставин, які передували злочину.

— Я повинен був сповідати одного старого пана, італійця. Про це було ще вчора домовлено.

— Чи ви знайомі з готельним персоналом?

— Ну... загалом. Я часто тут буваю.

— Чи ви не помітили щось незвичайне... скажімо, когось, хто був одягнений, як працівник готелю... офіціант, кухар... але ви знаєте, що це не так?

— Я, щиро кажучи, не звертав уваги ні на кого, оскільки був зайнятий зовсім іншими речами! А якщо й помітив, то яка користь з того тепер, коли я знаю, що якісь з ваших людей були замасковані під готельний персонал?

— Чи можете ви присягнутись на Святому Письмі, що не бачили нічого, що могло вказувати на те, що сталося якесь нещастя?

— Не знаю, навіщо це потрібно, пане слідчий. Як ви взагалі дійшли думки, що я б щось від вас приховував, якби побачив щось таке?

— Добре, добре! Дайте мені принаймні слово: коли ви що-небудь згадаєте... чи щось іще побачите, скажіть це, — але тільки мені! Запам’ятайте, нікому іншому, тільки мені!

— Чому саме вам?

— Заради певності. Ми ще не знаємо, що за один, той Дуда. І так само не знаємо, хто може бути з ним пов’язаний. Включаючи навіть штат поліції.

Тюдор припинив підслуховувати, оскільки йому з усього, що він почув і побачив, відразу ж у голові почав народжуватися новий здогад. Дещо ще неясно, проте, як підказувала йому інтуїція, він був на порозі до розгадки і треба зробити ще крок, аби для нього все розвиднілось. І цей крок він вже одного разу збирався зробити, але не зважився. Коли Ретель прийшов до нього додому, повідомивши, що з нього знято всі підозри, Тюдор припинив подальше розслідування і не зробив того, що раніше хотів зробити: розпитати охоронців на стоянці. Це б йому, ймовірно, могло допомогти тепер доповнити картину подій.