«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— То, я вам скажу, набагато краще,— запевняв Ховрашкевич Стратона Стратоновича.— То набагато краще. Ми тепер житимемо на самому, так би мовити, природному лоні. Навколишня природа Кобилятина така, що вона обов'язково позитивно уплине на наші досліди і прискорить результати. Особливо тепер, Стратоне Стратоновичу, коли ми виправили одну дуже, я б сказав, істотну помилку... Ми її припустилися напочатку при підборі батьківських пар. А тут ми подолаємо несхрещуваність навіть при віддаленій гібридизації. Нам потрібно схрещувати не ондатру з їжаком, а зовсім навпаки: їжака з ондатрою... Для цього у нас є усі природні умови... Подивіться, як зацвіли сади! Яка стоїть над «Фіндіпошем» пора року! Які тут умови! — захоплювався Ховрашкевич, дивлячись з другого поверху на Кобилятин-Турбінний, і навіть не помітив того, що його уже давно ніхто не слухає.— А шепеонів ми виведемо. Тут ми виведемо шепеонів... Подивіться, які умови!
Кобилятин-Турбінний і справді мав чудові природні умови для вироблення кисню, хлорофілу та інших необхідних компонентів для здоров'я трудящих і фіндіпошівців. Містечко потопало в зелених декоративно-фруктових деревах, ніби контора по озелененню міста у дендропарку.
Кобилятин-Турбінний зустрів фіндіпошівців біло-рожевим кипінням яблунь, груш, малиновим дзвоном казанів (кобилятинці виробляли величезні казани для варіння асфальтової суміші) та завиванням турбіни, звук якої нагадував висвист дірявої металевої бочки, кинутої на землю з літака. Величезні казани і кукурудзо-калібровочний завод — символ і гордість Кобилятина-Турбінного — були увічнені на гербі міста разом з трилисною гичкою столового буряка місцевої селекційної станції.
Від дня свого народження містечко називалось Кобилятин, а два роки тому, коли шефи з аеродрому турбореактивних літаків подарували Кобилятинському кукурудзо-калібровочному заводові списану авіаційну турбіну, що сушила зерно з космічною швидкістю, на честь цієї знаменної події і на прохання трудящих у назві з'явився додаток. Колишній провінційний Кобилятин тепер носив горду й сучасну назву Кобилятин-Турбінний.
Авіатурбіна стала третьою гордістю кобилятинтурбінівців і віднині давала про себе знати усім навколишнім селам у радіусі чотирнадцяти кілометрів. Коли вона починала сушити кукурудзу, іногородцям здавалося, що в Кобилятин-Турбінний прибула ще й стоматологічна пересувна поліклініка і всьому населенню одночасно свердлять нездорові зуби.
Четвертою гордістю кобилятинців став «Фіндіпош». Він розташувався недалеко від залізниці, у приміщенні колишньої восьмирічної школи. Тут «Фіндіпош» потрясало, як будинок обхідника. Особливо тоді, коли під вікнами пролітали товарняки з швидкістю та висвистом Тунгуського метеорита. Ковбик блід і проклинав Ховрашкевича і той день, коли він дав свою згоду на виведення тих проклятих шепеонів. У його вухах, здається, й досі стояв отой безглуздий вигук Ховрашкевича, коли він увірвався без стуку до кабінету (цього Стратон Стратонович страшенно не любив) і ще з порога вигукнув:
— Ерінацеус! Тобто їжак!
— Що за їжак? — перепитав Стратон Стратонович і вперше за все життя випустив із рота мундштук.
— Ондатру треба схрестити з їжаком...
— І що вийде? — поцікавився з серйозним виглядом Ковбик, про всяк випадок наливши в склянку води.
— Вийдуть шепеони. То я вам скажу, ми будемо перші в світі вирощувати шепеонів.
— Кого, кого будемо вирощувати? — Ковбик підсмикнув штани.
— Шепеонів,— у Ховрашкевича обличчя було схвильоване і таке бліде, як у першокласника комірець зранку.— Шепеонів. Скорочено: ШеПеОН. Повністю: шапкоподібних ондатр. То я так умовно їх назвав,— розмахуючи руками, пояснював Ховрашкевич.— Потім ми, звичайно, виводитимемо не тільки шепеонів, а й качкопонів. Але то в майбутньому. То я собі так замислив. Взяти, приміром, шепеон і..
— І свійську качку,— докінчив за нього Стратон Стратонович.
— Ні, ні. Ми будемо його схрещувати не з свійською качкою. І не з дикою,— цілком серйозно і захоплено говорив Ховрашкевич.— І не з шилохвостом чи з галагазом, а з австралійським качконосом. Щоб шапка була схожа на кепку і мала козирок. Від дощу. Ондатра з норкою — то вже норкопон. По-латині це звучатиме. Я вже формулу вивів... Так-от, по-латині це звучатиме — Нутреоламускус. То ми вирощуватимемо ті шапки переважно для жінок: білі, голубі, темно-бурі...
— А рожевих ви не збираєтесь часом вирощувати? Для дам бальзаківського віку? — Ковбик підвівся і, як завжди, підтягнув штани.— Уявляєте, рожеві! Варто вам лише схрестити вашого шепеона з фламінго — і пухнаста шапка готова.