«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Такі шапки готувались спеціально для жінок будь-якого віку. Маючи на голові цю розкіш, дама могла відповідно до кольору навколишнього середовища міняти й колір своєї шапочки чи капелюшка. Скажімо, в лісі капелюшок набирав зеленого кольору. В полі, у жнива, ставав би золотим, на трамвайній зупинці — червоним, а в небі чи на воді — кольору неба чи моря. Ховрашкевич цю ідею тільки виношував і своєю таємницею не ділився ні з ким. Поки що його турбували шепеони.
Уже тоді він вивів формулу, зробив підрахунки. Коефіцієнт корисної віддачі для народного гоподарства, наприклад, мав становити близько 10 мільйонів зекономлених ниток, якими земну кулю можна було обснувати по всіх паралелях і меридіанах. Майбутні шепеони мали ще й ту особливість, що за їхнім віком можна було визначити розмір шапки. Схематично у майбутній дисертації Ховрашкевича це виглядало так:
Шепеон однорічний = 52 розміру голови;
Шепеон дворічний = 54 розміру голови;
Шепеон чотирирічний = 56 розміру голови.
Розміри шапок з непарними числами дорівнювали піврічному віку шепеона з додатками. Наприклад:
Шепеон піврічний = 51 розміру;
Шепеон півторарічний = 53 розміру;
Шепеон віком два з половиною роки = 55 розміру і т. д.
Все, здавалося, йшло нормально — і. раптом, як сніг на зелене листя, на стіл Ковбика впала доповідна Варфоломія Чадюка. Суть її зводилася фактично до трьох слів: «Ховрашкевич споює тварин».
Того ж дня у «Фіндіпоші» з'явився наказ, персонально підписаний Стратоном Стратоновичем, в якому категорично заборонялося давати спирт тваринам у найбільш напружені хвилини в зв'язку з тим, що покоління може вийти недорозвиненим. Але Ховрашкевич намагався переконати Стратона Стратоновича, що «Фіндіпошу» потрібні не інтелект шепеонів, а добротне хутро. Та Стратон Стратонович наполягав на своєму, бо вважав, що це псевдонауково, і як гуманіст дбав про повноцінність покоління не менше, ніж про гарне хутро і свій авторитет. «Третя теорія» Ховрашкевича несподівано повисла на економічній нитці.
Сім днів і сім ночей точились дискусійні битви у «Фіндіпоші». Варфоломія Чадюка — завідуючого відділом вичинки і начинки — активно підтримував Нещадим, і вони разом доводили, що з того нічого не вийде:
— Ондатра на їжака не піде...
— Я перепрошую,— перебивав їх Ховрашкевич.— Але товариш Чадюк вас неправильно інформує. Я вже давно перебудувався — так, як ви у своїй доповідній на ім'я Стратона Стратоновича радили. Ми тепер запускаємо не ондатру на їжака, а їжака на ондатру.
— Від перестановки доданків сума не міняється,— підкинув свою бухгалтерську формулу Карло Іванович Бубон, якого для масовості теж запрошували на наради науковців.
— То вам не сальдо-бульдо,— різко урвав його Ховрашкевич.— Ми маємо справу, я вам так скажу, не з мертвими цифрами, а з живою фавною.
— Шановний,— лагідно заперечував Карло Іванович,— природа давно без нас усе відшліфувала.
— То дилетантські, а не наукові погляди. Вони ні на чому не грунтуються. Так мислить кожний міщанин Кобилятина-Турбінного...
— Шановний, я вас не ображаю,— підвівся Карло Іванович, і лисина його залосніла.— Я у Києві живу.
— Ховрашкевич,— заговорив Ковбик.— Негайно попросіть у старшої від вас удвічі людини пробачення. При всіх, зараз же...
— То, я пробачаюсь, що — наказ? — спалахнув честолюбивий улюбленець.— Чи пропозиція?
— Вважайте, що наказ і моя вам порада.— Ковбик вийшов з-за столу.— Гадаю, товариші, що наші експерименти зайшли дуже далеко, і моя така думка, що час їх уже й припинити.
Ховрашкевич вперся у свою теорію, як дишель у віз, і відстоював її. Він доводив, що Кузьма уже покрив Чаніту і недалекий той день, коли у вольєрах з'являться перші маленькі шепеони. Кузя та Чаніта й справді після маленьких доз спирту уже знаходили спільну мову, але справи кінчалися суто платонічно, чого навіть за теорією Ховрашкевича було мало. А тепер за наказом Ковбика і під недремним оком Варфоломія Чадюка доводилося боротися ще й за економію сировини, що мала запах спирту. Можливо, великий день великих відкрить і настав би. Але хто-хто, а Стратон Стратонович завжди ніс тримав за вітром, як досвідчений заєць, що відчував запах вовка чи лисиці на віддалі. Ковбик не хотів цими дослідами спотворювати справжнього обличчя «Фіндіпошу». У нього був свій профіль — соціологія, а в Ковбика свій стиль: підвести «Фіндіпош» до великого відкриття, але тут-таки перекинутися на іншу проблему.