«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Ховрашкевич не виведе. Він не Мічурін, Стратоне Стратоновичу.— Нещадим брав цигарку і починав м'яти її з такою силою, що на ній виступали плями солоного поту і вилазила, як казав Ковбик, махра з упертістю харківської зубної пасти.— 3 його дослідів нічого не вийде.
— Ви йому просто заздрите. Нам треба, Арію Федоровичу, пробувати, шукати. Ми повинні дерзати і підтримувати ініціативу знизу. А особливо тоді, коли вона перша за десять останніх років. Чи не так? — Ковбик закипав і попихкував димом, як чайник парою.
— Так, але з цих експериментів Ховрашкевича нічогісінько не вийде,— вів своєї Нещадим.
— А як, по-вашому, вийде?
— Вийде навпаки.— Арій Федорович підводився і тягнувся до сірників. — Я вже вам у своїй доповідній писав.
— З цього приводу Ховрашкевичу вказівку спущено.
— Але чому саме Ховрашкевичу?
— Він керівник експериментальної групи «Шепеон». Це його, Арію Федоровичу, задум, і він повинен його втілювати в життя. Ви можете після повернення з відрядження приступити до паралельних експериментів. Кошти для цього у нас є. Я не заперечую.
Нещадим виходив задоволений. Він був певний, що Ховрашкевичу — цьому носію коридорних ідей, перед яким і рота не можна розтуляти, бо все, що почує, перехопить,— він, Нещадим, нарешті, носа утре. «Третя теорія» Ховрашкевича. Ти ба, Чарльз Дарвін. Вітчизняний Симиренко. Ні, дорогенький...»
Того ж самого дня Ковбик викликав до себе свого улюбленця Ховрашкевича й порадив зробити навпаки. Були негайно завезені самки-ондатри і самці-їжаки. Ховрашкевич торжествував і уявляв собі обличчя Нещадима, коли той повернеться з відрядження і дізнається, що його ідея уже фактично стала ідеєю Ховрашкевича.
— То я собі так давно замислив, Стратоне Стратоновичу. То фактично мій задум. Я ж вам уже про це говорив. Нещадим його у мене перехопив. Я навіть знаю де. У курильні,— казав Ховрашкевич Ковбику, не випускаючи з рота мундштука.
Ховрашкевич в усьому наслідував Стратона Стратоновича: курив ті ж самі цигарки, носив такі ж краватки і навіть намагався колекціонувати запальнички. Це дратувало Ковбика, і він, не стримуючись, інколи запитував:
— А чого ото ви мене в усьому наслідуєте? Насміхаєтесь чи передражнюєте? Ніяк не пойму.
Ховрашкевич заперечував і казав, що то він переймає усе краще в старших.
Того ж тижня кілька пар їжаків та ондатр приступили до перших кроків перед великим відкриттям. Одній із найактивніших пар дали клички: ондатру назвали Сльози Чаніти, її партнера їжака — Поцілунок Кузьми. Ховрашкевич немов переродився. Він з'являвся у «Фіндіпоші» раніше за Нещадима (бо тут і ночував, про що Арій Федорович не знав, а то б не дозволив), але той все одно вважав, що Михайло Танасович запізнюється. А Ховрашкевич з раннього ранку просиджував, ховаючись, під кущем бузку і не спускав своїх заспаних очей з коритець і кліток. У коридорі «Фіндіпошу» з'являвся лише в обід, брав у буфеті бутерброд і пляшку свіжого молока чи пива й поспішав назад до лабораторії та вольєрів. Коли на небі висівалася «тиха українська ніч», саме така, якою її оспівав Пушкін у «Полтаві», Ховрашкевич, немов астроном, що мріяв першим побачити спалах нової зірки, чекав, коли ж настане та благословенна мить і Кузьма покохає Чаніту. Але вперта ондатра швидше почала звикати до Ховрашкевича, ніж до Кузьми, і вже лащилася до нього, як до старої діви кішечка, підібрана на вулиці. Це Ховрашкевича сердило, але він терпів. Вечорами його тягло на роздуми. «Їжак не сміливий, як старий холостяк»,— думав Ховрашкевич, а оскільки піврічний ліміт на спирт у «Фіндіпоші» вичерпався ще в першому кварталі, Ховрашкевич приніс півлітру з домашніх запасів і через піпеточку, маленькими дозами, почав вливати spiritus, розведений на Н2О, своєму піддослідному Кузьмі. Кузьма спочатку на все це чхав і ображав цим самим Ховрашкевича, але згодом звик і через декілька днів історичний момент ледь не настав: Кузьма кинувся на Чаніту з такою любов'ю, що ондатра не встигла взяти себе в руки і відповісти їжаку взаємністю. Здавалося, їжак був не проти експерименту і готовий уже прислужитися науці та Ховрашкевичу, але консервативна ондатра несподівано завела експеримент в тупик. Та, незважаючи на це, у Ховрашкевича настрій поліпшився. Після двох-трьох десятків підживлень Кузя і Чиня, як скорочено любовно прозвав їжака й ондатру Панчішка, поступово почали звикати не тільки до спирту, а й до «Вінницької любительської». Ховрашкевич змащував спину ондатрі одним з цих напоїв, і Кузя ішов на нюх з такою пристрастю, що Ховрашкевич вірив: шепеони будуть, як і дисертація.