«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Дякую,— Адам, переминаючись з ноги на ногу, стояв, як символ смирення і покірності.
— Як це ви на таке наважилися? — Ковбик запихкав цигаркою, мов паровоз.— Мабуть, грамів п'ятсот, не менше, перед цим урізали!
— Уночі.
— Що вночі? — здивувався Ковбик.
— Женився уночі, Стратоне Стратоновичу.
— Уночі жінку і полотно не вибирають! — Ковбик попихкував цигаркою під самим Адамовим вухом.— Ну, що там у вас? Заява?
Адам кивнув. Стратон Стратонович мовчки взяв заяву і, масивно сідаючи у ще тепле крісло, прочитав уголос:
— «Прошу надати мені відпустку в зв'язку з тим, що я женився на три дні»,— Ковбик замовк і глянув поверх окулярів, ніби вивчаючи Адамове обличчя. Воно набрало кольору томатного соку із помідорів «диво ринку» і застигло.— Всього на три дні? — перепитав Стратон Стратонович.
— На три,— ледь вимовив Адам, бо відчув, що серце підкотилося аж у самісіньке горло і забилося там.— Відповідно до закону...
— Та я не про відпустку,— махнув рукою Ковбик.— Одружилися на скільки?
Кухлик розгубився, як абітурієнт на вступних іспитах, і не відповів нічого. Стратон Стратонович мовчки наклав резолюцію, підвівся і подарував Адамові свій потиск. Кухлик вийшов з кабінету і вибіг на алею, осліплений красою Єви, почуваючи себе на сьомому небі, хоч навіть приблизно не знав, де те небо знаходиться.
Адам ішов вулицями Києва такий щасливий, наче здав разом з Бубоном річний звіт непитущому ревізорові. У трамваї він купив два квиточки — один з них теж виявився щасливим. Адам непомітно для Єви сховав його з наміром при першій же нагоді з'їсти. Адам і Єва сиділи так близько одне біля одного, що поруч міг сісти ще хтось, третій, і не був би зайвим. В Адама очі світилися таким щастям, ніби в нього нарешті з 26-ти лотерей в одній співпала з виграшем серія, хоч номер не зійшовся на дві цифри. А ще з'явилося таке відчуття, ніби він не Адам Кухлик, а його далекий (пра) 1000 тезко Адам, котрий жив на землі тоді ще один і міг вважати себе за найголовнішого бухгалтера на планеті.
РОЗДІЛ XV,
в якому розповідається про життя, деякі зміни, компанії, Кобилятин-Турбінний, його гордість, ще раз про шепеонів, відрядження, скептицизм Нещадима, «Чаніту» і «Кузьму», дисертації, бродячий зоопарк і доповідну Варфоломія Чадюка
Над планетою гуркотіли громи, а з неба падав град і оббивав листя та зелені пуп'янки яблук. У «Фіндіпоші» лаявся Ковбик, і від його голосу злітали з дверей таблички та викидали свої перші недоношені шепеони слабо схрещені їжаки.
«Життя — як лотерея,— думав Адам Кухлик, тримаючи міцно за руку Єву Гранат.— Коли сподіваєшся виграти карбованця, несподівано виграєш найбільшу суму. А коли мрієш виграти автомобіль — не виграєш нічого».
— Життя — наче плавання на вітрильнику,— сказав Сідалковський, коли, нарешті, знайшов адресу «Фіндіпошу», але не знайшов на тому місці самого філіалу.— Йдеш під норд-остом, а потрапляєш у зюйд-вест.
— Життя — це гра на більярді,— мовив Ковбик, дивлячись з неприхованою неприязню на свого улюбленця — Ховрашкевича.— Б'єш кульку в одну лузу, а вона потрапляє зовсім в іншу.
А життя й справді іноді дає такі несподівані повороти, що куди там п'яному водієві автомашини перед контрольно-пропускним пунктом державтоінспекції.
Змінилося життя не тільки в Адама і Єви, змінилося воно і в Сідалковського, і у «Фіндіпоші», що несподівано потрапив під чергову реогранізацію і був переведений із столиці у невеличке містечко із сучасно-індустріальною назвою Кобилятин-Турбінний (через два «н» у другому слові).
«Науково-дослідні інститути — ближче до виробничих баз!» — такий був черговий девіз цієї реорганізації, проти якого Ковбик у принципі нічого не мав, але тільки тоді, коли він не торкався «Фіндіпошу». В інших випадках він всяких реорганізацій боявся так само, як судів і анонімок.
Десь у душі він був глибоко переконаний, що компанія не обминула філіал лише тому, що фіндіпошівці взялися не за свою справу. Якби у «Фіндіпоші» не намагалися розводити тих шепеонів, то Стратон Стратонович був певний: чергова реорганізація їх би навіть не торкнулась і вони залишилися б на тому місці, де й були. Але й не розводити шепеонів не могли, бо передній заклик «Оволодій суміжною професією, як самим собою» вимагав займатися не лише соціологічними дослідженнями, але й експериментальними. Досліди ці, безперечно, були тісно пов'язані з колишнім науковим профілем «Фіндіпошу», а тепер і чудовими природними умовами Кобилятина, яких у столиці філіал фактично не мав. У Кобилятині всі ці умови створила сама природа.