Тайники розкриваються вночі

— Гм… — підполковник пильно глянув на молодого оперативника.

— До всього виявилось, що цей Божко мій знайомий. Улітку я з ним познайомився в дорозі, гуляв якось в одному товаристві в Криму…

— Сідайте, — повільно промовив Вовченко, опускаючись у крісло. — Розповідайте докладно.

Двері кабінету знову відчинились. На порозі стояв майор Дроздов. Побачивши в кабінеті начальника Гармаша, він застиг на місці.

— У вас що? — відкинув голову Вовченко.

— Є справа, — нерішуче відповів майор.

— Через півгодини, — наказав підполковник.

Дроздов, як здалося Юрію, з полегшенням зітхнувши, зачинив двері.

Лейтенант розповідав про все, починаючи від знайомства з Божком у поїзді. Єдине, що утаїв, — свої почуття до дівчини, яку звали Інною. Та Вовченко про це й не розпитував. Нарешті Юрій замовк. Крізь відчинену кватирку долітав монотонний шум дощу і дзюркотіння води з ринви.

— Ви правильно зробили, що стрималися, — відповів Вовченко, випростуючись у кріслі. — Злочинці — люди підступні, які не гребують нічим, але ми теж не повинні бути простаками. Не завжди можна відповідати їм прямими ударами. Відверту розмову залишимо на кінець, коли зможемо документально довести їхню злочинну діяльність… Але цікаво й от що: ваш Божко вважає, що ви могли б погасити цю справу. Обиватель — а крадії теж обивателі — обиватель гадає, що все залежить від доброї або злої волі оперативного уповноваженого чи слідчого. І якщо його підкупити або знищити, їх не викриють. У цьому один з найбільших прорахунків злочинців. Адже перед тим, як узятися до них безпосередньо, ми довгий час вивчаємо їхнє життя, побут, працю, аналізуємо економіку виробництва чи установи, де вони працюють. І вже тоді ніяк не можна приховати фактів, що нагромадилися, і тому не має значення, хто веде справу. Одному завадять — доведе до кінця інший. Навіть якщо б убили оперативного працівника або слідчого, факти і документи самі волають і вимагають суду…

— По-моєму, Божка треба арештувати.

За весь час розмови Вовченко вперше осміхнувся.

— Цього не можна робити.

— Але ж тепер ясно, що він злочинець!

— Так вам уже й ясно? — з доброзичливою іронією спитав підполковник.

— Він сам признався!

— А завтра відмовиться, — спокійно зауважив Вовченко. — Та головне не в цьому. Всяк буває в житті. Навіть так, що людина сама себе обмовляє.

— Він не божевільний.

— Різні існують причини. Запам'ятайте, Юрію Сергійовичу, оперативник насамперед сам має бути глибоко переконаний, що має справу із злочинцем. Ми виходимо з того, що люди чесні. Так воно загалом і є. І тільки факти, документовані факти, свідчення, крім особистого зізнання, можуть довести протилежне. Передусім переконайте самого себе документами. Я, здається, уже говорив вам про це. Дбайливо, уважно, сумлінно, об'єктивно, без будь-якої упередженості зберіть докази, а тоді кажіть: так, стався злочин! Самої інтуїції тут замало… Недарма нас називають джентльменами міліції…