Таємниця Кутузовського проспекту
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Костенко #5
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Україна"
- ISBN: 5-319-00987
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Таємниця Кутузовського проспекту». Краткое содержание книги:
Мати виблагала ще півставки, надривалася, щоб можна було викупити малим їжу по картках, страшенно кашляла, а в сусідніх будинках на Можайці жили начальники, приїжджали на «ЗІСах» та «Емочках» пізньої ночі, раніше другої чи третьої години зрідка, як великий вождь радянського народу поїде до себе, то й вони додому зразу — хто одну сумку з продуктами тягне, хто дві, а дітки в них рум’яненькі, доглянуті, голосочки дзвінкі, веселі, а надто коли на повітрі після уроків граються (з сорок третього нальотів уже не будо), довкола пересохлих фонтанчиків привільно дітворі, тільки «ізвозних» до себе не підпускали, «хулігани», мовляв, замазури, обідранці…
А коли мама у Нальотових злягла в гарячковому, яскраво-рум’янім ознобі, як почали тягти волинку в бухгалтерії з бюлетенем, як заходилися ганяти малюків від столу до столу, то Васильок замкнувся в собі, обличчя змужніло, особливо коли лікарка сказала, що матері потрібне молоко з медом та маслом, а його тільки на базарі можна взяти — в обмін на всяке лахміття або ж за великі сотні, а звідки?!
— Господи, — надривно стогнала мати, погано розуміючи, що з нею, лише кулачки прикладала до грудей, пекло там у неї й мокрота заварювалась, — раніше на паперть вийшли б, люди добрі подали б, а тепер і церков немає, бідолашненькі ви мої сироти…
Хлопчики знову пішли на завод, зайняли чергу на прийом; видали дві банки американського яєчного порошку й буханку хліба, а що з порошком робити, коли соняшникової олії ні краплі немає, на чому омлет смажити?! Та й дровця кінчилися, буржуйку третій день не топили, від долівки могилою тягне, холодом…
Ось тоді Васильок узяв довгий столовий ніж, запхнув його за пазуху й подавсь у під’їзд, де жили начальники; час був пізній, сів він на третьому поверсі, діждався, коли приїхала машина й здоровенний дядько в чорному пальті, хутряній шапці й біло-жовтих валянках засопів по сходах; витягнувши з-за пазухи ніж, став у нього на дорозі (рослий був, хоч тонкий, мов жердина, а шия, як гілочка ромашки) і, дрібно тремтячи від жаху, прохрипів:
— Віддай по-доброму жрачку, а то ніж увіткну…
Здоровенний дядько кинув сумку під ноги, Васильок схопив її і махнув у моторошну темряву сходового прольоту, чуючи навздогін волання:
— Рятуйте! Товариші, грабують!
…Вранці Василько поміняв на товкучці вкрадені банки шпрот, «Казбек» і в’язку сосисок на бідон молока, масло й мед; повернувся додому — там дільничний сидить; молоко з медом не взяв, а Василька забрав; через два дні до комірчини Нальотових прийшов пахан — руки в наколках, русалки якісь на якорі, жодного свого зуба — суцільні фікси, кинув до буржуйки оберемок полінець, витяг з кишені трубочку грошей, перев’язаних ниткою, пояснивши Дмитрикові:
— Братана твого вислали, ми — поможемо… Я поки матір погодую, а ти чеши до партії, сльозу пусти, на крик переходь і, поки сюди когось із них не приведеш — не злізай…
Матір сяк-так підняли на ноги, пішла на інвалідність; Дмитрик поткнувся на завод, але — не взяли, ще молодий, іди вчись…
От і став його вчителем дядя Женя, злодій у законі…
І закрутилося…
…З Костенком життя звело Артиста в шістдесят п’ятому: затримали його опери райвідділу, та оскільки Нальотова розшукували, то викликали чергового з Московського карного розшуку.
— У нас тут концерт, прямо хоч кіно знімай!
…Артиста взяли на гарячому, не вийшов хміль ще; концерт, справді, давав чудовий: і черкасовська чечітка, коли той у молоді літа патпаташонив, і наслідування пісеньок Марка Бернеса (оперативники йому гітару принесли), і Мирова з Новицьким шпарив, заплющ очі, ну точнісінько ці самі конферансьє хизуються, ну як один!
Костенко сів на лавці, відполірованій до дзеркального блиску сідницями затриманих, заплющив очі й прямо-таки подивувався з таланту заарештованого (три втечі з колоній, сім судимостей, злодій великого авторитету), подзвонив Девону Кочаряну, той, на щастя, був дома, попросив приїхати; взяв Артиста під розписку і, замість того щоб везти його в тюрму, запросив у ресторан «Будапешт», який раніше називався «Аврора» й славився як центр усіх московських процесів, особливо коли там держав джаз Лаці Олах, кращий ударник Москви.