Таємниця Кутузовського проспекту
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Костенко #5
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: "Україна"
- ISBN: 5-319-00987
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Таємниця Кутузовського проспекту». Краткое содержание книги:
Саме там, під час табірних посиденьок у бібліотеці, вони й розробили свою теорію охорони бізнесу, не знаючи, що відкривали велосипед, заново винаходячи структуру мафії: «у боса» має бути «заступник», який володіє навиками розшуку, розуміється на агентурній роботі, знає, як будувати допит, і не боїться застосовувати такі методи впливу на представника чуткого клану чи того, кого підозрюють у стукацтві, що примусять заговорити найсильнішу, здавалося б, людину.
Саме він, Шинкін, продиктував перед виходом Сорокіна на волю адреси своїх заступників по «праву» і «бізнесу», подарував свою фотокартку із звичайнісіньким написом («де — пароль для них»); саме він дав йому паспорт померлого Бренкова Еміля Валерійовича — родичів не лишилося, чистота, перевірку на волі провели, документ цілком надійний, живи — не хочу!
Сорокін реготнув:
— Мене «хріном» вурки звали, хочу, щоб у паспорті не «Бренков» був, а «Хрінков».
— У Москві зроблять, не штука… Сорокіна поховай надійно, з цим ім’ям тобі буде важко, — тягнеш хвіст. З одним паспортом тобі, — якщо справу розкрутиш, — не впоратися… І ще: тут, в окрузі, потрись, з німцями Поволжя дружбу заведи, знадобиться, особливо жінок шукай, усяке може трапитися в житті…
…Помітивши, як обличчя Сорокіна зсудомило неприховано-лютим презирством, коли той помітив у п’ятій графі своєї нової ксиви слово «єврей», Шинкін засміявся:
— Звикай, дзержинець-сталініст! У вашого Фелікса Едмундовича дружина не росіянка була і не полячка, та й бог ваш, Карла Марла, — не чуваш, а ви йому досі поклони лобом б’єте… І запам’ятай: не нація визначає людину, а — розум. Тебе не жид посадив, ви в Чека усіх жидів перестріляли, а твій же російський співбрат… І судив тебе росіянин… І били тебе смертним боєм не жиди, а — твої, кровні… А не хочеш зі мною діла мати, гребуєш, — інших знайду, чеши звідси, падло…
Ці прості слова спочатку приголомшили Сорокіна своєю чавунною, що краяла душу, правдою; паспорт мовчки поклав у кишеню, бо знав, коли випускатимуть, шмону не буде — давно розконвойований, як і цей христопродавець мерзенний…
Показавши — через рік — паспорт «заступникам» Шинкіна, одержав ще два паспорти й гроші на купівлю будинку в Краснодарському краї і дачі в Малаховці (сміючись, називали її «Мейлаховка»). Дали оклад тисячу карбованців і доручили роботу; так і почав він плести свою сітку бойовиків, інформаторів, «розвідку» й «контррозвідку» підпільного синдикату, що виробляв люстри, колготки, водолазки, модельне взуття — мільйонні доходи; держава аж ніяк не хотіла бачити, чого хоче народ, тобто ринок, а цеховики — бачили, жили без шор, не старими догмами, а одвічним, безперервним ділом.
Саме він, Хрінков Еміль Валерійович, налагодив перший контакт з Системою, зарядивши тих, хто мав виходи на охорону права; саме він став управляти «кадровою політикою», сприяв проведенню потрібних людей у начальницькі кабінети міністерств та комітетів.
Усе йшло, як ішло; Шинкін, повернувшись з таборів, знову оселився в Кратові, на дачі (яка там дача, замок) тещі своєї, Горпини Тихонівни Загрядиної, діло розширив, Хрінкову дав премію — двісті п’ятдесят тисяч і другу ступінь інваліда Великої Вітчизняної; коли Шинкін пішов на риск і, використовуючи зв’язки Хрінкова, подав на індивідуальний автотуризм у Польщу і НДР, Хрінков уперше відчув задушливе відчуття приреченої заздрості: страх перед площею у ньому був вічний, у могутності контори не сумнівався, розколють.
Тоді й потягло його в шик: прилучився до світу, став обідати в «Націоналі», а вечеряти в Будинку кіно, — воістину, «не кажи, забув він обережність».
Саме там, у ресторані Будинку кіно, до нього за столик і підсіла Зоя Федорова — трохи п’яненька, очі звужені важкою люттю:
— Ну, здрастуй, слідчий! Давно я цієї зустрічі чекала…
8
Уже доїхавши до Мар’їної Рощі, Костенко раптом відчув у собі страх; ще в метро він помітив, що за ним тягнуться двоє, він знав, що цих двох мають пасти хлопці з Петровки, лічильник увімкнено, операція вступає у вирішальну стадію; він був певен, що переграє мафіозі, заплутає їх, шмигаючи у прохідні двори й горища, як-не-як тридцять п’ять років оперативної роботи, полковник Дерковський був чудовим учителем, та й Григорій Федорович Тильнер, який став агентом карного розшуку у листопаді сімнадцятого, часто зустрічався з молодими, навіть після того як пішов у відставку, не кажучи вже про Івана Парфентьєва, начальника Московського карного розшуку; самородок; блатні його Циганом називали, може, й справді було щось циганське в його крові — а вже очі явно роменовські, пронизливо-чорні, з голубиною поволокою, в них завжди були приховані пристрасть, пісня, доброта, лють, колискова ніжність, диво, а не народ, цигани, загадка цивілізації, скорбота про вселенську таємницю, гра…