Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
У Тора аж очі рогом полізли. Потім з однієї ніздрі появилася тоненька цівка диму, а за нею вихопився маленький язичок полум'я.
Він засунув руки за пояс.
Він випнув груди, щоб ніхто не мав сумніву, що перед ним чоловік, якого без восьмерика не завалиш.
Він витяг з-за пояса держак свого молота і підняв його над головою, показуючи величезну залізну балду. Таким чином він розвіяв усі можливі непорозуміння, що буцімто за поясом він тягає звичайнісінький тобі телеграфний стовп.
— А чи не хочеш ти, — заревів він, зриваючись на сичання ріки, що протікає крізь доменну піч, — скуштувати оцього?
— А хочу, — сказав Артур неочікувано звучним та войовничим голосом. І знову потряс кулаками, ніби підкреслюючи серйозність свого наміру. — Що, вийдемо? — прогарчав він.
— Ходімо! — ревнув Тор, мов роздрочений бугай (власне, мов роздрочений бог грому, що звучить експресивніше), і ступив за поріг.
— От і чудово, — мовив Артур, — нарешті спекалися. Слартику, забери нас звідси.
Розділ 23
— Гаразд, — кричав Форд на Артура, — хай я буду боягузом, та головне, що я повернувся живим.
Вони знову були на борту «Корчмомата». Тут же був Слартібартфаст. І Трилліан теж. Бракувало лише миру та злагоди.
— А я, по-твоєму, що — мертвий? — парирував Артур, змарнілий від стомливих переживань і пригод.
— Та ще б трохи, і був би мертвий, — ревнув Форд.
Артур рвучко повернувся до Слартібартфаста, який сидів у своєму фотелі на капітанському містку, задумливо втупившись у денце пляшки, яке про щось його сповіщало, а про що, до пуття він второпати не міг. Артур звернувся до нього, щоб заручитися його підтримкою.
— Як ти гадаєш, він розуміє перше слово того, що я сказав? — запитав він, тремтячи від обурення.
— Не знаю, — неуважливо відповів Слартібартфаст. — Не певен, — на мить відірвавши очі від приладу, додав він, — що я смію стверджувати. — І він знову, з новим завзяттям спантеличено втупився у свої прилади. — Давай ти нам усе розтлумачиш з самого початку, — запропонував він Артурові.
— Ну…
— Тільки згодом. Насувається щось страшне. Він постукав по псевдосклу денця пляшки.
— Боюся, що на вечоринці ми поводилися дуже безпечно, — сказав він, — і тепер наша остання надія полягає в тому, щоб завадити роботам вставити ключ у замок. Один Господь відає, як нам це зробити, — помимрив він, — припускаю, що ми просто маємо туди полетіти, іншого варіанту не бачу. Відверто, не можу сказати, що я в захваті від цієї ідеї. Не виключено, що поляжемо там кістьми.
— Чекай, а куди подівалася Трилліан? — спитав Артур з раптовою тривогою. А розсердило його те, що Форд став його картати за згаяний час на суперечку з богом грому тоді, коли їм треба було якнайхутчіше накивати звідти п'ятами. Артур же тримався того, що хто б там і що б там собі не думав, проте, на його власну думку, він тримався напрочуд мужньо і кмітливо.
Одначе в цілому виглядало так, що його думка не варта була пари смердючих розбовтків. Та найболючішим було те, що сама Трилліан проявила повну байдужість до суперечки, а потім і зовсім кудись щезла.
— А куди подівся мій пакет з чипсами? — зарепетував Форд.
— І вона, і вони, — сповістив Слартібартфаст, не відриваючи погляду від денця, — перебувають у залі інформаційних ілюзій. Наскільки я розумію, ваша подружка намагається вникнути в деякі проблеми галактичної історії. А чипси, вірогідно, дуже пособляють цьому процесові.
Розділ 24
Думку, що буцімто за допомогою картоплі можна вирішити хоч одну серйозну проблему, слід вважати помилковою.
Наприклад, жив та поживав колись у Галактиці один до безтями агресивний народ, який називав себе Гумогубими Крицепузиками зі Стрітераксу. Таким-от ім'ячком називався нарід. Та ви собі і уявити не можете, яку страхітливу назву носило їхнє військо. На щастя, вони жили в самий ранній період галактичної історії, куди ми з вами ще не заглядали, — десь понад двадцять мільярдів років тому, коли Галактика була юною та невинною і будь-яка ідея, за яку варто було повоювати, була новою.
А воювати Гумогубі Крицепузики зі Стрітераксу вміли, а коли вміли, то й не пропускали жодної нагоди. Вони воювали то зі своїми ворогами (тобто з усіма, хто до їхньої нації не належав), то поміж собою. Їхня планета була суцільною руїною. На поверхні були розсипані полишені міста в оточенні полишених бойових машин, а ті, в свою чергу, знаходилися в кільці глибочезних схронів, де Гумогубі Крицепузики жили-поживали і один одного живцем пожирали.