Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
Вечірка сплелася в макабричних обіймах з дивним білим зорельотом, який майже простромив її наскрізь. Удвох вони крутилися, вертілися і гойдалися в небесах у гротескних позах, нехтуючи своєю вагою.
Хмари розчахнулися. Повітря з ревом кинулось увсебіч.
У цьому борюканні вечірка та кріккітський крейсер трохи скидалися на двох качок, одна з яких намагається створити третю всередині другої, а друга качка з усіх сил намагається втовкмачити, що вона ще не готова завести каченя і взагалі не впевнена, що бажає мати гіпотетичне каченя, у всякому разі, від даної конкретної першої качки і певно ж не тоді, коли вона, друга качка, перебуває в стані польоту.
Від усього цього небо співало і стогнало та мотлошило землю ударними хвилями.
І неждано фукнувши, кріккітський корабель щез.
Вечірка безпорадно беркицьнулась у небесному просторі, подібно до людини, яка сперлася на двері, а вони візьми та й відчинися. Вечірка крутилася і вихлялася на своїх Говерських реактивних двигунах. Вона спробувала випрямитися, та замість того перевернулася догори дригом і пошкандибала в протилежний бік неба.
Деякий час вона ще шкандибала, та було ясно, що так довго тривати не могло. Вечірці підтяли крила. З неї випарувалася вся жвавість, і жоден кособокий пірует, який вона ще пробувала утнути, не міг приховати її теперішньої незграбності.
І тепер чим дужче вона тужилася уникнути зіткнення з землею, тим гіршими мали бути наслідки цього зіткнення.
Справи всередині вечірки теж пішли не на краще. По суті, справи йшли геть погано, вечірківцям те було не до вподоби, і тож вони почали ремствувати.
А хіба можна сподіватися на щось інше, коли там побували кріккітянські роботи?
Вони захопили з собою нагороду «За найнедоречніше вживання слова «Бельгія» в серйозному кіносценарії», залишивши взамін згарище, від чого Артура канудило не меншою мірою, аніж невдатного претендента на премію «Рорі», який опинився на другому місці.
— Ми б з радістю залишилися вам допомогти, — вигукнув Форд, пробираючися поміж уламків, — та не хочемо цього робити.
Вечірка знову перехнябилася, і з-під тліючих уламків долинули крики та стогони.
— Справа в тому, що ми маємо рятувати Всесвіт, — проголосив Форд, — якщо вам це здається невдалою відмовкою, то, можливо, ви маєте рацію. Так чи інакше, а ми покотили далі.
Тут він спіткнувся об невідкорковану пляшку, що якимось чудом не розбилася і спокійнісінько лежала долі.
— Ви не заперечуєте, якщо ми візьмемо її з собою? — запитав він. — Вам вона уже не знадобиться.
Заодно він прихопив і пакет чипсів.
— Трилліан? — закричав Артур надтріснутим від шоку голосом. Але в задимленому безладі він не міг нічого роздивитися.
— Землянине, час іти, — нервово проговорив Слартібартфаст.
— Трилліан? — знову гукнув Артур.
За мить із диму видибала, тремтячи, Трилліан, спираючись на руку свого нового дружка бога Тора.
— Дівчина лишається зі мною, — почав Тор. — Там, на Валгаллі[3], зараз таке гульбище гуде, що ми відразу ж туди вилітаємо…
— А де це ви були, коли отут усе це творилося? — спитав Артур.
— Нагорі,— відказав Тор. — Я її зважував. Бачите, політ — справа тонка, треба врахувати силу вітру і все таке інше…
— Вона полетить з нами, — заявив Артур.
— Та ви що? — вигукнула Трилліан. — Хіба я…
— Ні,— наполягав Артур, — ти полетиш з нами.
Тор утупився в нього палаючими вуглинками своїх очей. Таким чином він намагався продемонструвати божественність, яка не мала нічого спільного з чистотою намірів.
— Вона полетить зі мною, — сказав він спокійно.
— Ходімо, землянине, — збуджено сказав Слартібартфаст, смикаючи Ар-тура за рукав.
— Ходімо, Слартібартфасте, — збуджено сказав Форд і потягнув старого за рукав. Телепортер був у Слартібартфаста.
Вечірка підстрибнула і загойдалася, поваливши всіх з ніг, окрім Тора та Ар-тура, який, тремтячи, невідривно дивився в чорні очі бога грому та блискавки.
Поволеньки Артур став здіймати над собою, як видавалося, дрібненькі гороб'ячі кулачки.
— А що, захотів цього скуштувати? — спитав він.
— Ти щось там бовкнув, жевжику? — заревів Тор.
— Я сказав, — повторив Артур тремтливим, хоч як він намагався приховати свій страх, голосом, — чи не хочеш ти скуштувати цього? — і потішно помахав кулачком.
3
Валгалла — за давньогерманською міфологією, райське пристановище для душ героїв, які загинули в битві.