Життя, Всесвіт і все суще
- Автор: Адамс Дуглас Ноэль
- Серия: Путівник по Галактиці для космотуристів #3
- Язык: украинский
- Переводчик: Іван Яндола
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Життя, Всесвіт і все суще». Краткое содержание книги:
Проте, на жаль, коли ось-ось мали отримати довгожданий результат, Землю знищили кораблі вогонів, космічного племені, які розчищали шлях для прокладення гіперпросторової магістралі. Врятувалися тільки двоє землян. Артура Дента в останню мить урятував від загибелі його приятель Форд Префект, який, хоч і жив у англійському містечку Гілдфорд, але насправді був вихідцем з дальньої околиці Галактики. Завдяки суперздібностям Префекта їх підбирає космічний корабель «Золоте серце», в якому мандрує колишній президент Галактики Зафод Біблброкс разом із своєю супутницею, колишньою землянкою Трилліан. їм прислужує робот Марвін, меланхолік, що перебуває у стані хронічної депресії. Зазнавши багатьох карколомних пригод і побувавши в усіх кінцях Галактики, Артур Дент на машині часу попадає на Землю за два мільйони років до того, як вона буде знищена вогонами…
— Чи не зустрічалися ми в «Гаплику Всесвіту»? — питав він.
— Так то ви там були з молотом?
— Так. Але тут мені куди більше подобається. Ніякого тобі стриму, гуляй скільки хочеш.
По залі прокочувалися хвилі веселого вереску, а кінця її не було видно за густим натовпом розгуляних галасливих істот, які бадьоро кричали одне одному щось нерозбірливе, хоча ніхто нікого і не слухав, а часом доводили себе до нестями.
— Здається, тут не нудьгують, — мовила Трилліан. — Що ти сказав, Ар-туре?
— Я питав, який чорт тебе сюди заніс?
— Я була випадковим рядочком крапок, що навмання літали по Всесвіту. Ти знайомий з Тором? Він вергає громи.
— Привіт, — сказав Артур. — Мабуть, це дуже цікаве заняття.
— Салют, — відказав Тор, — цікаве. А в тебе налито?
— Та взагалі-то ні…
— То чому б тобі не піти та й не налити самому?
— Побачимося пізніше, Артуре, — кинула Трилліан.
У пам'яті Артура заворушилася якась згадка, і він роззирнувся.
— Зафода тут немає, правда? — запитав він.
— Побачимося пізніше, — твердо повторила Трилліан.
Тор вилупився на нього своїми чорними як вугіль очима, клоччя бороди стирчало на всі боки. Мізерне освітлення на мить зібралося з силами і загрозливо блиснуло на рогах його шолома.
Він узяв Трилліан за лікоть своєю ручищею, і його біцепси стали рухатися один повз один, мов два «фольксваґени», що заїжджають на переповнену стоянку.
І він кудись її повів.
— А знаєш, у безсмертя є одна цікава особливість… — сказав він.
— А знаєте, у космосу є одна цікава особливість… — почув Артур голос Слартібартфаста, який розмовляв з якоюсь великою масивною істотою, яка роздувала шию так, ніби рожеве кашне намагалося її задушити, і захоплено вдивлялася в очі старого і розглядала його сріблясту сиву бороду, — він до безмежжя нудний.
— Нудний? — перепитала істота, моргнувши своїми почервонілими очицями під набряклими повіками.
— Так, — підтвердив Слартібартфаст, — нудний як телячий хвіст. До страмоти. Його так багато і в ньому так мало. Щоб не бути голослівним, з вашого дозволу, я наведу вам деякі статистичні дані. Ви не проти?
— Е-е, я…
— Прошу вас, зробіть мені приємність. Бачите, ці відомості теж сенсаційно нудні.
— Даруйте, я вас охоче вислухаю за хвилинку, — сказала пухироподібна істота, поплескала старого по руці, підняла свою спідницю, наче вона могла правити їй за повітряну подушку, і зникла в натовпі.
— Я вже думав, що вона ніколи не відчепиться, — пробурчав старий. — Ходімо, землянине…
— Артур…
— Нам треба знайти Срібну поперечку, вона десь тут.
— А може, трішечки перепочинемо? — сказав Артур. — У мене сьогодні був важкий день. До речі, сюди випадково попала Трилліан, вона не говорить, яким чином; та, може, це і не суттєво.
— А ти не забув, що над Усесвітом нависла загроза?
— Всесвіт, — сказав Артур, — такий великий і досить дорослий, що півгодинки міг би дати собі раду. Гаразд, гаразд, — додав він, коли Слартібартфаст звів на нього свої брови, — я походжу і попитаю, чи не бачив її хто-небудь.
— Молодчина, молодчина, — прошамкав Слартібартфаст, — молодчина. — Він пірнув у людський вир, і кожне, повз кого він проходив, радило йому розслабитися.
— Ви ніде не бачили Поперечки? — спитав увічливо Артур якогось недомірка, що стояв з таким виглядом, ніби аж горить бажанням когось вислухати. — Зроблена вона із срібла, життєво необхідна для безпеки Всесвіту і приблизно отакої довжини.
— Ні,— сказав, пожвавившися, недомірок, — та давайте ковтнемо по наперсточку і ви мені все про неї розповісте.
Мимо продріботів Форд Префект, викаблучуючи не зовсім пристойні колінця якогось танцю в парі з дамою, чию голівку прикрашала споруда на зразок Сіднейської національної опери. Перекрикуючи гамір, Форд марно намагався зав'язати з нею щось схоже на невимушену розмову.
— Я в захваті від вашого капелюшка! — горлав він.
— Що?
— Я сказав, що в захваті від вашого капелюшка!
— Але ж я не в капелюшку.
— Тоді я в захваті від вашої голівки.
— Що?
— Я сказав, що я в захваті від вашої голівки. Неповторна конфігурація черепа.
— Що?
Не порушуючи послідовності складних, а часом і карколомних танцювальних рухів, Форд спромігся знизати плечима.